– Я з вами зв'яжуся, коли будете потрібні, – звернувся він до Онися.
Той вклонився.
– А тепер геть звідси! – просичав Йосиф. – Божевільні!
Онисьо був дуже вдоволений: Йосиф пересвідчився, що принц живий і що є кому правити Королівством. Мабуть, цієї ночі вже скличуть таємну раду, щоб вирішити, як діяти далі. Онисьо звик до порядку: вставати вчасно, не відкладати справ на потім, виконувати обіцянки і таке інше. Він виволік майже непритомного принца надвір і сказав полегшено:
– Усе гаразд. Тепер – додому.
7
Марко дійшов до кінця алеї і приєднався до тихого натовпу, що чекав – не тільки часу, коли можна буде попрощатись із покійним королем, а й того, що має статись далі. Людей було дуже багато: діти з батьками; робочий люд; перевдягнені в звичайну одежу абабагаламаги і вчителі вищих шкіл, котрі не покинули столицю, яка ставала дедалі небезпечнішою; службовці; лікарі... Вони вже не мовчали, як учора, а стиха перемовлялись, переказуючи найнеймовірніші чутки. Їхні голоси були то сухі, як те листя, яке вкривало землю в парку, то мокрі від сліз. Марко уважно прислухався, але слова до нього доходили, наче з підземелля.
–...не знаю, але так, як раніше, уже не буде.
– Буде щораз гірше...
– Кажуть, принц спить, не помер...
– Може, король теж спить, як ви гадаєте?
– Усіх слуг прогнали... Нікому було води подати...
– Хлопче, в тебе щось горить!
Марко не одразу дотямив, що це до нього. Хтось штурхнув його в бік. Люди повідсувались і здивовано дивились на дим, що валував з Маркової кишені.
– A-a... – посміхнувся хлопець. – Це на лінзу впав сонячний промінь. Закон оптики, знаєте...
І швиденько побіг углиб парку. Він навіть не обпікся, виймаючи з кишені магічну кулю. То був несправжній жар. Куля, здавалось, ніби наповнилась сірим попелом, крізь який прозирав вогонь. Такого він ще не бачив.
– Серпень у небезпеці! – витлумачив цей знак Марко і кинувся в бік палацу. Але встиг усвідомити, що не зможе увійти через головні двері, вздовж яких вишикувались крутиголовські вояки з наїжаченими гвинтівками. Опановувати себе його навчив батько, та й не в стилі мешканців Королівства кидатись навперейми небезпеці, бо, власне, й небезпеки великої не було.
Щодо принца Серпня, то він був зовсім інший – вдався в матір, котра походила з Серединного світу, а може, то були лише домисли. Маркова мама була близькою подругою королеви і разом із нею плавала по бурхливому озеру, їздила верхи чи підіймалась на скелю за допомогою канатів. Мабуть, це їй подобалось.
Ні, Марко ніколи не втрачав розсудливості, хоча за таких обставин це могло трапитись. Він звернув ліворуч, намагаючись пройти до палацу через один із службових ходів. У нього не було часу обертатись лисом чи довговухим котом. Зрештою, можна пустити ще оманний дим. Саме так йому вдалося вихопити майже мертвого принца з-під носа крутиголовців.
Серпень із Онисем знайшлися самі. Марко зіткнувся з ними, оминаючи вантажівку.
– Що ти тут робиш?! – обурився Онисьо. – Ми ж казали тобі не рипатись до палацу!
– Що сталося? – якимось ослаблим голосом спитав Марко. – Ви живі?
– Можеш помацати. Ти що, не розумієш, що нам не треба ходити вкупі?!
– Розумію. Я піду слідом.
Марком аж трусило. Коли Онисьо з принцом дійшли до парку, оминувши найнебезпечніші місця, він вийняв магічну кулю, щоб глянути, чи вона не очистилась від попелу, але скляна річ випорснула з рук і впала на кам'яну плиту. Якби куля не хотіла, цього б не сталося. А так вона розбилась на друзки. З неї висипався попіл. Одразу ж невидима рука згорнула до купи сіру речовину, й звідти висоталась темна постать багаторукої й багатоногої істоти. Власне, її тінь, і ця тінь увійшла в землю. Марко бачив щось подібне вперше. Він ще не встиг дійти в своїх студіях до того, що відбувається з людиною після життя, але оте було десь звідти. У барвистому світі перетворень та різних магічних забав йому ще жодного разу не здибались такі похмурі видіння. На камені проступила латка інею, наче взимку, коли ще не випав сніг, бо не прибули снігові хмари. Марко мерзлякувато зіщулився, руки вкрились гусячою шкірою.
– Нічого, – сказав він до себе. – Це все нічого...
І кинувся доганяти Онися і Серпня, що спокійно брели прямою алеєю, щораз глибше вгрузаючи в опале листя.
8
Тим часом у будиночку Онися Тигрисик чіплявся до Мортіуса, який варив обід, з одним проханням. Нав'язлива думка не давала йому спокою ще з Граничного світу.