Мортіус знав дуже багато про темні сили. Люди звикли опиря вважати тільки опирем, довгомудика – довгомудиком. Цього вистачало, аби їх боятись та ненавидіти. Але насправді немає двох схожих істот, так само не існує зовсім поганих і зовсім добрих. Власні спостереження Мортіус мусив тримати при собі. Можливо, вийшовши на пенсію, він напише правду, а зараз треба з'ясувати, яку інформацію передав дід Пилипко, в минулому – Джума, гроза всіх обивателів, найзухваліший грабіжник в історії міста. Нині дід Пилипко продавав гарбузове та соняшникове насіння на кінцевій зупинці трамвая № 2. Може, якби він не був таким скромним щодо власного героїчного минулого, то мав би більший виторг. Мортіус час від часу підкидав йому грошенят на цигарки та пиво, а за інформацію ще й окремо платив. Пилипко ніколи не вигадував, подавав лише об'єктивні факти.
Наразі, фактів було два:
1) у трамваї №2 під назвою «Народжений убивати» на кінцевій зупинці стався невеличкий вибух. Ніхто не постраждав. Єдина пасажирка, дівчинка, що проживає на вулиці Кульбабовій, 4, у квартирі 14, не була особливо цим збентежена (?). NB! Можливо, причетна до вибуху;
2) з трамваю вискочив лис (!) і побіг у напрямку Медової печери.
Мозок Мортіуса працював, як справний годинник. Позаяк був пізній вечір, і опитати свідків не вдалося б, він вирішив почати з кінця – знайти лиса й дізнатись, що то за один. Ця ниточка могла бути намотана на величенький клубок. Поміж нечисті ходила легенда про лиса-перевертня зі Східної землі, який періодично навідується до Медової печери, щоб одного разу забрати звідти зачарованого лицаря для вирішальної битви з крутиголовцями. Ще невідомо, як поставиться до цього Повелитель, але редактора «Посейбічних і потойбічних новин» навряд чи зацікавить такий матеріал у стилі фентезі. Однак професійна честь репортера вимагає бути в курсі справи. Стосунки між Королівством та Імперією не обходили Мортіуса. Йому вистачало безладу у власній країні, де доводилося ховати тигра на балконі і заробляти на життя в темних сил.
Він не зателефонував ні Повелителю, ні редактору. Ні хто, правда, не змушував його до цього, але, заручившись попередньо підтримкою, менше ризикуєш ускочити в якусь халепу. Тигр учив Мортіуса обережності, та не довчив.
На перший погляд, випадки, про які інформував дід Пилипко, не вартували того, щоб іти поночі до парку. Піротехнічні вправи майбутніх терористів нікого вже не дивували. А лис у трамваї міг виявитись дресированим лисом, або навіть просто собакою рідкісної породи. Якщо це так, Мортіус нікому не зізнається. Зрештою, алергія послаблює не лише звичайний ніс, але й репортерський.
Жив Мортіус неподалік від Погулянки, того самого парку. Надворі було дуже темно. Люди, втомлені гримавицею та блискавками, позасинали, дихаючи посвіжілим повітрям. Мортіус зачув запах м'яти біля порожньої трамвайної зупинки. Для нього це аж ніяк не асоціювалось із засіданням Клубу книголюбів, куди так пишно виїхали дві відьми з вулиці Кульбабової. Одного разу він пробував дізнатися трохи більше про це збіговисько темних сил, вилізши на дерево. Бо то таки дивна річ – любити книги, не читаючи їх. Ніхто з членів клубу не вмів читати.
Мортіус ледве тоді не загинув. Гілка під ним зламалася, по саду кружляв у ритуальному танці вовкулака. Йому приспічило перетворитись на вовка якраз під час засідання Клубу. Звісно, бідолаху негайно відпустили. Вовки з людей – і більші, і сильніші, бо в першому своєму, людському втіленні регулярно харчуються, та й звикли дбати про здоров'я. Серед вовкулак Мортіусу зустрічався навіть професор університету, спеціаліст із міжнародного права, котрий мусив узгоджувати закордонні відрядження з фазами місяця. Бо що було б, якби професору припекло перекинутися на вовка десь у літаку чи під час доповіді на конференції? Мортіус навчився з одного погляду розпізнавати вовкулак. Була в їхніх очах якась нелюдська туга, аж ставало шкода. Однак зустрічатися з ними, коли вони у вовчій подобі, – зась. Недосвідчені вовкулаки при зустрічі з людиною починали вити, а тоді вже кидались на неї. Мортіуса якраз це і врятувало: поки вовк вив, задерши морду до місяця, він встиг скочити в підвал, де зберігалось паливо, і просидів там до ранку під порожньою балією.