Выбрать главу

– От, чорт, знову ці кляті водорості!

– О, сусідонька повернулась! – заспівала медовим голосом стара. – Що новенького?

– Де моя дочка?!

– Яка дочка? – забурмотіла Гортензія. – Не знаємо ніякої дочки!

Стара відштовхнула її й вдарила ногою в двері. Ті затріщали й неохоче відчинились.

– Пора тобі, небого, вирушати до Королівства, – сказала вона. – Себто, тепер до Великого Льоху. Там знайдеш свою Люцину і ще декого...

І двері за обома зачинились на засув.

12

Серпень картав себе, що вони не залишились у палаці довше, але Онисеві було того досить. Коли вони відійшли далеко, пояснив хлопцеві:

– Сьогодні вночі збереться Рада Старих, і ти підеш туди. Вони повідомлять про час і місце. Головне, що тебе бачили живого. Правда, про твій порятунок знало кілька осіб. Сказали також і Його Величності, але від отрути, яку давали йому щоденно, розум його затьмарився... Розумієш, ми втратили можливість відвернути нещастя. Однак, ти єдиний, хто має право на корону, і про це право треба заявити негайно.

– Скажи, чи бували такі випадки, коли не знаходилось претендентів?

– Тоді обирали іншого. Підшуковували серед вихованців Академії. Обирала нового короля Рада Старих. Але за теперішньої ситуації обиратиме Імперія. Вона хоче нас взяти під свою опіку, адже в нас ні війська, ні короля. Таким є міжнародне право.

– Я надто погано знаю життя, щоб стати королем. Як ви гадаєте, Онисю, в мені є щось королівське?

Онисьо не посміхнувся, але очі його потепліли:

– Звісно, ти можеш стати непримітним громадянином Королівства, чи перебратись до іншого світу. Я б сам так вчинив, але колись був мирний час. Твій батько чудово знав про загрозу з боку Імперії. Він не був таким довірливим, як декому нині здається. Однак сам поміркуй, як він міг порвати зносини з Імперією, на якій підставі? Що в них інші погляди, інша музика? Це суперечило б закону, спільному для всіх світів, і могло б зруйнувати нас дощенту. Крутиголовці оголосили б нам війну. А в Королівстві війни не було вже більш як п'ятсот років. Ми – країна вчених і мудреців. Наш кухар має більше знань у голові, ніж будь-який професор із Серединного світу.

– І що з того? Груба сила нівечить наших людей і бібліотеки. Війська в нас немає, бо кожен у Королівстві зневажає будь-яке вбивство і зброю. Ми просто живемо вірою, що наш світ не повинен загинути, бо він особливий. Хотів би я знати, яким бачать зорі Королівство, і що вони про це все думають... Та мені здається, що тут мав би діяти закон фізики: чим більший тиск, тим більший опір!

– O! – підняв догори вказівний палець Онисьо. – А з тебе ще може бути король, якого досі не мало Королівство... Перебування в Серединному світі зробило тебе дорослішим.

Дещицю іронії в його словах Серпень сприйняв як щось надто незначне, щоб ображатися, і відповів із гідністю:

– Я навіть не бачив неба в Серединному світі. Прокинувся в печері, а потім йшли під землею. Граничний світ я встиг добре роздивитись, і він справив на мене дуже прикре враження. Люди там убогі тілом і душею. У них ледве жевріє життя. Тільки той старий, що був нашим провідником до Замку, мав вигляд нормальної людини. Одне добре – тепер люди з Граничного світу зможуть потрапити до Королівства...

– Привіт! – сказав Марко, наздоганяючи їх. – Тепер вже можна з вами йти?

– Усе гаразд, хлопче?

– Начебто. Залишив записку татові в нашому будинку. Звісно, чарівну.

– Може, він уже в нас. Або голубка повернулась. Шлях – неблизький. Ходімо, хлопці, швидше...

Онисьо провадив обох тільки йому знаними шляхами, оминаючи всі крутиголовські пости. Зрештою, ті затримували лише людей, котрі йшли до палацу. Тих, хто прямував туди, ставало щораз більше. Серпень якось забув, що люди йдуть прощатися з королем. Він оплакував батька.

І тільки тепер до нього дійшов сенс слів: «Принцами народжуються, але королями стають».

Серпень не знав, чи хоче бути королем, бо не міг уявити себе на місці батька: вдягнути корону, приймати відвідувачів, розмовляти з ними, віддавати розпорядження. Він це бачив. Але праця короля набагато складніша. Звісно, йому б допомогли. «Король буває вільним від турбот тільки уві сні», – згадав він прислів'я, яке батько повторював, коли замість прогулянки з сином, мусив приймати якогось архітектора з провінції, що привіз креслення.