Жінка здригнулась, наче від холоду:
– Вона спить...
– Я хочу з нею попрощатись, – твердо сказав Повелитель. – Не бійтесь, пані. Відчиняй ворота!
Слуга забряжчав засувом, заскрипіли ворота. Жінка полегшено зітхнула й відгорнула хустку. Дівчинка справді спала. Повелитель обома пальцями стиснув їй зап'ястя. Жінка відсахнулась і вибігла за ворота. Почувся плач дитини. Слуга вихопив меча.
– Не треба, – сказав Повелитель і гукнув жінці услід: – Вона ніколи не повернеться до Королівства! До четвертого покоління, чуєш?
Жінка на мить обернулась. Несподіваний вихор ледь не збив її з ніг. А Повелитель думав: «Вона ще прийде сюди, щоб я звільнив її доньку й забрав слід із руки. Якщо вона любить свою дитину, то теж ніколи не повернеться до Королівства і страждатиме разом із цими нікчемними істотами».
Але жінка так і не прийшла.
16
Повелитель, так і не вгамувавши біль, повернувся до кабінету й сів у крісло. Покликав Лукаша, щоб хоч на комусь зігнати злість. Тим часом Олімпія трохи оговталась. Згори на неї дивилась якась волохата істота. Однак у ній було щось людське, тому жінка крикнула:
– Гей, ви! Допоможіть мені вибратись!
Істота огидно захихикала. «Довгомуд!» – здогадалась Олімпія й почала нишпорити по кишенях. Порожньо. Прикрас вона не носила, от тільки годинник...
– Маю годинник. Буде твій, якщо мене випустиш. Що за кретин вирив яму під самим порогом?!
– Аби сюди потрапляли такі цікаві, як ти! – відповів Лукаш. – Що за годинник? Кварцовий чи механічний?
– Кварцовий, водонепроникний.
– Фе! – сказав довгомуд. – Піду доповім господареві!
Олімпія сперлась на стіну, на щастя, суху. Вона зрозуміла, що самотужки звідси не вибереться. Хіба що зробить підкоп. Але на це піде стільки часу, як у героя роману Стівена Кінга «Втеча із Шоушенка»...
– Гей, допоможіть хто-небудь!
Тиша. Проте Олімпія не належала до тих людей, які впадають у розпач і заливаються слізьми через кожну невдачу. Вона була з тих, хто шукає виходу, доки не знайде. Зрештою, довгомуди дуже цікаві, й вічно її тримати тут ніхто не буде.
Справді, через кілька хвилин голова Лукаша з'явилася знову. Олімпія поцікавилась:
– Ну, що твій господар?
– Він слабий і дозволив мені зробити з тобою, що мені заманеться. Але я ще не знаю, чого мені манеться.
– Може, я йому допоможу?
– Звичайні ліки йому не допомагають. Він уже триста років хворіє.
– От бідолаха! – поспівчувала Олімпія. – А що з ним таке?
– Давня рана, а вчора ще свіжу отримав.
– Якщо тобі його шкода, то випусти мене звідси. Я трохи вмію чаклувати. Або ні! Я можу й сама вийти, але господар тобі не пробачить, якщо я піду, не надавши йому допомоги...
– Щось ти дуже мудро говориш... Я не маю часу.
– Я теж його не маю!
Добре, що Олімпія стрінулася з нечистою силою, а не зі звичайними бандитами, а то б їй довелось кепсько.
– Дивись, мене вже нема. Мене нема! – ще раз повторила Олімпія і зробилася невидимою. Голос не зник, але можна й промовчати.
– Ну, подивився, і що? – одразу не второпав Лукаш. – Гей, пані, де ти, не ховайся!
Йому відізвалася повна тиша. Лукаш занепокоївся і збігав за ліхтариком. У кам'яній дірі, яку він того дня провітрював, щоб не завелись пліснявці, не було нікого й нічого.
– Гей! – закричав довгомуд, нахиляючись над ямою. Ненароком з кишені в нього випала срібна ложечка і впала просто вниз.
Лукаш аж затремтів із жалю:
-Зараз, моя люба! Піду по драбину й підніму тебе...
Його ніжні слова були спрямовані не до полоненої Олімпії, а до ложечки, яку він прихопив сьогодні з кавового сервізу Повелителя, але жінка все одно зраділа. Довгомуд швиденько повернувся з дерев'яною драбиною і почав спускатися. Довгомуди мають коротку пам'ять на людей, бо їхня увага зосереджена лише на речах, які можна поцупити. Олімпія встигла заховати ложечку в найдальший куток, ще й замаскувала павутинням. Коли Лукаш спустився донизу, вона тим часом вибралася нагору й витягла драбину.
– Де ж ти, моя крихітко? – бурмотів Лукаш, повзаючи з ліхтариком.
– Гей! – гукнула Олімпія.
– Хто там? – невдоволено відізвався довгомуд.
– Та, що була внизу. Тепер будь чемний, посидь трохи. Можливо, я ще повернуся. Вибач за тимчасові незручності, але треба було поставити бодай стільчик у ямі.