– Я ходив із Сиволапом, – відповів Мортіус.
Тоді Соня прийшла на допомогу:
– Ми так переживаємо за нашу дівчинку! Я вважаю, що Мортіус дуже добре вчинив. Коли йдеться про чиєсь життя, треба полишити всі справи, навіть державні!
– Усе гаразд, Соню. Шкода, що я сам про це не подбав, – відказав господар. – Була ж розмова... Хто то був?
– Пані Антонія, – відповів кіт. – Позаяк мене усунули від державних справ...
Марко тихо сказав:
– То і є державна справа.
Озирнувся довкола і спитав стурбовано:
– Де ж це Серпень?
– Дай йому побути на самоті, – рішуче обізвалась Соня. Відколи вона змінила зачіску й позбулась мишей на голові, навіть вдача в неї змінилася. Фелікс якось навіть посидів у неї на колінах.
А Мортіус подумав: «Так, потрібна мужність, аби зробити те, що ніколи не робив...» Кого він мав на увазі – невідомо. Можливо, себе. У кишені в нього лежав цілий проект відвоювання Королівства. Усе життя Мортіус був непримітним. Репортери не конче мусять бути нахабними, та й писав він не про політику, а про різні паранормальні явища, в які люди не вірять, доки самі не переконаються і не злякаються по-справжньому.
Найбожевільнішою ідеєю Мортіуса був план піти до палацу і взяти інтерв'ю в якоїсь вельможної особи на тему сучасного політичного становища. У коморі він знайшов старі газети, що виходили в Королівстві, і зрозумів, що собою являла тутешня преса. Власне, то була підшивка газети «Добрий господар», де йшлося про садіння квітів, городні культури і таке інше. У них в Серединному світі теж є люди, що зовсім не цікавляться політикою і використовують пресу для застеляння полиць у коморі, чи напихають у мокре взуття, аби швидше просохло.
Онисьо навіть не спитав, що Мортіус писав аж дві години на кухні. Він вийшов із Марком поповнити запас харчів, який помітно танув. Мортіус чув себе винним. Хай Королівству загрожує державний переворот, і вони тут не на вакаціях, не можна, щоб господар через них розорився. Врешті, зрозумівши, що кожен тут думає про щось своє, він вийшов у сад до тигрів. У сутінках хутро Іляни здавалось ще сліпучішим. Обоє підвелися йому назустріч.
– Таточку! – приступив до опікуна Колобок. – Мама просить, щоб ти пішов з нами в ті, як ти кажеш, джунглі. У столиці – небезпечно. Мама каже – хай усі також йдуть із нами. Рятувати наші життя.
– А ти як вважаєш?
– Ми будемо вас годувати. А спочатку знайдемо машину й поїдемо на ній так далеко, що ніхто нас не знайде.
– У тебе хіба немає власної думки? – розсердився Мортіус. – Невже принц покине Королівство напризволяще?!
На що Тигрисик спокійно відповів:
– Моя власна думка така: ми їх викрадемо і відвеземо в безпечне місце.
У Мортіуса забракло слів. Він просто задихнувся від сміху, аж почав кашляти. Тигрисик легенько вдарив його лапою по спині, й бідолаха відлетів на кілька метрів, врізавшись у кущ троянд. Песик Серденько загавкав і кинувся рятувати Мортіуса.
– Тихо, тихо! Тигрисик хотів мені допомогти...
– Гав-гарр! – не вгавав пес.
– Що тут таке? – вийшов на ґанок Онисьо. – Що з тобою, Мортіусе?
– Нічого. Тигрисик хотів мені допомогти й не розрахував власні сили. Він стає дедалі сильнішим.
– Може, підеш у дім?
– Я ще трохи посиджу, дякую.
Коли господар пішов, Мортіус сів на лавку й похитав головою:
– Ну й шахрай! Увесь у мене!
– Що таке шахрай, таточку?
– Вигадник.
Тигриця ледь не віддухопелила свого незграбного синочка і, певно, сказала щось таке, чого він досі не чув ні від кого. Тигрисик похилив голову й відійшов у дальший куток саду. Мортіусу стало його шкода. Він сказав тигриці:
– Розумієте, я ніколи з ним різко не розмовляв. Існують різні теорії виховання. Я виховував його як людину, а не як тигра, бо довкола ж люди. Може, я в чомусь помилявся, але страх, що пишуть в книжках про дрес... виховання. Ніби в звірів немає розуму, уявляєте? Мій... тобто наш Тигрисик розмовляє не згірше за якогось вчителя гімназії, а Сиволап став королем котів і захопив Замок як досвідчений полководець...
Тигриця підійшла до Мортіуса й ніжно лизнула його в щоку, а потім коротко муркнула, і з'явився Колобок, щоб стати перекладачем.
– Мама каже – немає часу говорити про виховання. У неї було опівдні видіння...
– Як цікаво! – здивувався Мортіус.
– Вогонь... усе згорить... Треба тікати звідси...
– Але ми обережні з сірниками.
– Крутиголовці – необережні. – Вони шукатимуть принца. Скажи їм, таточку! – додав від себе Тигрисик.
– Ой, лишенько! – забідкався Мортіус. – А як мені не повірять? Коли це буде?