Марко потягнувся і встав.
– Якби ти був уважнішим, то помітив би, що там немає дірки для ключа. Пустельник Михей не любив носити ключів і придумав дуже просте рішення. Хлопець легенько подмухав на двері, а тоді натиснув на клямку:
– Ось так.
– А зовсім без чарів не можна? – поцікавився Серпень.
– Ти хочеш, щоб сюди приходили туристи чи крутиголовці?
– Я заходжу без жодних чарів, – сказав Сиволап і продемонстрував, як пролазити через дірку.
Серпень дмухнув на двері й вийшов, не зачиняючи їх. Сиволап почимчикував за ним. Марко лишився. Він пішов у глибину печери, попередньо взявши свічку з собою, знайшов маленький хрестик, видряпаний у пісковику. Потім вернувся за ножем і підважив камінь, замаскований сухою глиною.
– Скучив за мною? – спитав він. – Не уявляєш, як мені тебе бракувало, але я поклявся скористатись тобою, коли поруч буде принц...
Тим часом повернулись Серпень і Сиволап.
– Камінь крихкий, – говорив принц. – Гадаю, нам вдасться розширити отвір. Тут є якийсь інструмент?
– Мушу сказати, що магія потребує менших зусиль, – стріпуючи запорошеними вухами, зауважив кіт, якого жахала сама думка рити землю такими м'якими чутливими лапками. – Ти міг би хоч раз у житті зменшитись тілом, аби пролізти.
– Оцього вже не буде! – скипів принц.
– Ні, то й ні... Пошукаємо інші варіанти.
– Підійдіть сюди! – покликав Марко.
Він розвинув сріблястий потьмянілий шовк, і Серпень з Сиволапом, що вистрибнув на стіл, побачили два короткі двосічні мечі з руків'ями, прикрашеними гербом Королівства. Мечі були зовсім однакові, тільки на одному вирізьблено корону.
– Твій меч! Не віриш, але він і тут знайшов тебе.
– Я пам'ятаю, як він опинявся то під подушкою, то під ліжком, а якось навіть розбив шибку в класній кімнаті. Я думав, це твої штуки...
– Це – справжній меч, навчений майстром Загреєм знаходити господаря в разі небезпеки. Мій меч має найбільшу силу лише тоді, коли твій поруч. Таке замовлення зробили ще наші прадіди. По правді, я волів би діяти самостійно. Яка користь з твого меча, коли ти не міг з нього скористатись? Слава Богу, я й без меча можу діяти на власний розсуд. Наш зв'язок – нерозривний. От тільки, як гадаєш, що буде, коли ми закохаємось в одну й ту саму дівчину?
– Я поступлюсь, – махнув рукою Серпень, не відриваючи очей від свого меча.
– Це, звісно, не моє котяче діло, – кашлянув Сиволап – але в історії можна відшукати багато прикладів, коли лицарі не могли поділити між собою даму, і цілі царства пішли через те з димом. Наприклад, Троянська війна...
Марко засміявся:
– Жінка може пересварити найдоблесніших мужів. Але, гадаю, ми не такі дурні. Інакше б когось із нас на світі не було.
– Кожне покоління чимось різниться від попереднього – сказав Серпень. – Мені було б нудно ступати крок у крок за своїми предками.
– Один із моїх прапрадідів, Амброзій, дуже ретельно вивчав магію, а бабця зналася на травах... Зрештою, зараз це не важливо. Перш, ніж вийти з печери, нам слід згадати техніку двобою. Наші мечі пам'ятають прийоми, а ми ж іще жодного разу не бували в ділі. Серпню, ти пам'ятаєш слова, яких навчив нас Лицар Королівського Меча?
– «Клянусь скористатись мечем лише за крайньої потреби».
– А друге правило?
– «Нападати, щоб захищатись».
– Молодець! А трете?
– Стривай, стривай... Не можу згадати...
– «Нехай меч стане прахом, якщо на нього впаде крапля невинної крові». Це – третє і останнє правило. Власне, ці правила годяться для усіх світів, але майстрам завжди було невигідно заклинати отак мечі. Клієнти вимагали простішого.
– То що, спробуємо? – запропонував Серпень.
– Я буду арбітром, – оголосив кіт. – Мені, правда, більше подобається, коли граються не мечами, а тенісними м'ячами. Тут ця гра не дуже популярна. Понаставляли на тенісних кортах яток з пивом. Що за люди!
18
Мортіус навіть не здивувався, почувши, як тигр розмовляє. Така була в нього професія. До того ж, він вважав Колобка дуже розумним.
Тигр не дав йому часу на роздуми.
– Ідемо вже! Слід остерігатись чужих, ворогів. Я знаю дорогу. Я відчуваю.
– Стривай, треба щось узяти з собою! Як же так...
– Залиш усе! Нічого не потрібно. Ми мусимо йти швидко.
Мортіус відчув, що ноги стали наче з вати. Він дуже яскраво уявив собі, що таке втеча, і її наслідки, якщо їх упіймають. Страшно подумати, що можуть зробити з беззахисним довірливим Колобком прихвосні Повелителя. А то й поліція, якщо зустріне його з тигром на вулиці.