Выбрать главу

Нові речі часто-густо ніби силкуються підробитись під старі, звичні форми. Середньовічні збройовники намагалися зробити рушницю схожою на дракона, а приклад її був — той самий дубець, яким можна було провалити череп ворогові.

Перший пасажирський поїзд був просто низкою тарантасів, поставлених на рейки. Перші автомобілі теж робилися як тачанка: «зайвий» мотор сором'язливо ховався десь під козлами.

Колись можна було докопатись до нафти простою лопатою — довбальне буріння не пішло далі за думку про лопату.

До лопати був приладнаний пристрій, що трохи нагадував грабаря з лопатою*. Ідея була в тому, щоб із деякої височини ударяти лопатою в грунт. Щоб діра була рівна, робітники при кожному ударі повертали лопату, приклепану до штанги.

На цій каторжній роботі стояло чотири душі, заступаючи по двоє по черзі. П'ятий — «ключник», стоячи на тормозі, з найвищим напруженням сил та уваги керував роботою — на хвилину давав від 20 до 50 ударів.

Від ударів швидко розхитувався станок, розгойдувалось риштовання, усе ходило ходором, люди рискували життям кожну хвилину. Таким способом можна було продовбати 800 метрів за півтора-два роки. (Тепер 800 метрів на Ембі зчаста проходять за півтора місяці). З десятьох скважин, продовбаних «ударним» способом, вісім бувало негодящих — вода заливала скважину, обводнювались нафтові шари.

Чудесний сучасний коловоротний станок винайдений в Америці в 1911 році, але в Росії мало вживався. На Ембі коловоротне буріння остаточно заведено скрізь кілька років тому.

Коли кучерявий з'явився на Ембі, нафту добували сливе тільки в Доссорі, де її добував ще Нобель. Добудовувалась вузькоколійна залізниця від Гур'єва до Доссора. Бурили слабо. Шукали нафту тільки в «шапці» соляних куполів. Коли там нафти не було, об'являлося, що все родовище «сухе».

Поклади різних епох існування землі лежать одне на одному шарами. Ці шари не лежать рівно, а дещо схилені то вниз, то вгору. Соляний купол, випираючи до поверхні, випинає ці шари стріхою над собою. Подекуди сіль навіть розриває ці шари, тоді говориться, що сіль «протнула» поклади.

От тоді й глибоколежні шари, буває, опиняються близько до поверхні. Найближче вони будуть звичайно в самій шапці купола, там бувають і виходи нафти на поверхню. Побачивши на землі нафту, капіталісти бралися бурити, а головне — продавати акції на нове «родовище». На Доссорі вони таким чином знайшли нафту. Але вони не знайшли її на Искине, на Макаті і в багатьох інших місцях, хоча нафта і там була на поверхні. Тут її, може, й забагато бувало зверху, вона встигла вся вийти і вивітритися. Про те, що нафта може бути в піднятих шарах по боках купола, капіталісти не знали, втім вони, мабуть, і гадки не мали, що бурять над соляним куполом.

Все змінилося, коли на Ембі з'явився геолог Пермяков — людина не зовсім звичайна. Син рахівника, він довго був робочим бурильником, на його тонких руках шкіра зашкарубла навік. У нього добірна, бистра, математична голова, він живе мислю, не думаючи він не міг би прожити й дня.

Він — холодний фантаст, похмурий оптиміст, злий мрійник. У ньому немає ні краплі широкоголосої добродушності, властивої звичайним фантазерам. Він злий і точний у своїх фантазіях. Плохий і боязкий на вигляд, у науковому спорі він — страшний боєць.

Геологи, що зосталися на Ембі у спадщину від старих часів, волею чи неволею довбали й свердлили дірки тільки над шапкою соляних куполів. Пермяков доводив, що треба шукати нафту на крутих спадах куполів — бокову, «контактову» нафту. З нього сміялися, кепкували з нового слівця «контактовий» і довбали й свердлили сухі дірки, як і раніше. Але Пермяков, раз захопившись фантасмою бокової нафти, боровся за неї люто і добився свого. Знайдено бокову нафту на Искине, Макаті і Байчунасі*. Зроблено гравіметричну розвідку і окреслено контури ембенських куполів. Перед цим гравітація танцювала тільки над шапкою купола, покололи її дірками так, що ніде було свердлити нову скважину, але так і не було ані нафти, ані контурів купола. Отак було на Сагизі*. «Стіл» купола тут біля 30 кілометрів удовжки, а колупали тільки на площі в один кілометр.

До Пермякова ставилися так, як до всіх новаторів. Коли поставлена бурова давала нафту, це поясняли як випадок. Коли скважина була суха, вважали за доведене, що контактова нафта є легенда і фантазія. Взагалі, мовляв, на Ембі нафти було мало, і її всю викачали капіталісти, вони, либонь, не дурніші були за нас!

Але радянські академіки підтримали Пермякова, і нафту знайдено. Проте невідомо, як Пермяков був би добився свого, щоб не кучерявий.