Храм Дажбога-на-Росі, величенька п'ятишатрова споруда, був тим самим храмом, який я відвідував на початку своїх родненських пригод. З зображенням двох гепардів, котрі тримали сонячний диск, захищаючи його від напівкровного перевертня, котрий зображений був у вигляді людини з котячою мордою. Але нині, гарненько придивившись, я втямив, що гепарди власне кажучи, билися за диск, а напівкровний вичікував, аби кинутися на переможця. Це більш відповідало переказам про прокляття і загибель Святославичів.
Доки я роздивлявся Образи, вовчури никали храмом про всяк випадок перевіряючи чи нема кого підозрілого, а Вільха задумливо оглядала гепардів, вирізаних до речі з жовтавої й білої деревини, що аж наче світилася у напівтемряві. Напівкровний гепард був іншого кольору — темного, майже чорного.
Цієї миті з сутіні за Образами виринув служка в білому і поманив нас за собою.
Віщий Ясен прийняв нас у невеличкій світлиці, до якої від храму вів критий перехід. Біля нього, моі біла тінь, застигла Світляна.
Я очікував побачити поважного старого, такого як Борислав Перунич, але волхв був ще доволі молодим чоловіком, темноволосим і не з бородою а з вусами підківкою. Зустрінь я його на вулиці — так і не здогадався б, що це духовна особа високого ступеня.. Волхв роздивлявся нас своїми зеленкуватими очима і ледь помітно усміхався.
- Не треба нічого оповідати, - сказав він, коли я врешті відкрив рота, - мені відомо про те, що трапилося у Кийграді... І про те, що трапилося тут — теж відомо. Дивний супровід у князя Ружинського, що є то є. Гепардів я не бачив в Родні жодного разу, рівно як і болотяниць.... вовчури теж зрідка заходять до міста, ну а особа, котру ви залишили у храмі Хорса... маю на увазі старшого сіда... То сподіваюся, що він не відмовить мені у бесіді, хоча може й говоритиме загадками за їхнім звичаєм. Я послав до Перунового Гаю — на моє прохання Верховний Перунич візьме храм Хорса під нагляд і охорону, а опікуватись цим буде ваш друг Воїрад.
- Це велика милість з вашого боку, - мовив я, чудово розуміючи, що за поміч доведеться платити і то недешево. Не грошима, ясна річ. Те, що Коло дає нам охорону звісно чудово — самі ми не могли викликати Воїрада з Гаю, куди не допускали сторонніх, а тим більше прохати про поміч ще когось з жерців, але відчуття підказували мені, що клопоту ми з того матимемо аж по вінця.
- А от з іншим буде складніше, - продовжував Ясен так само розважливо, - У нас є засоби надавити на Гетена, хоча він і чужаниця, але ж розуміє, що Коло це не тільки Оріана і не тільки Дакія, хай її Боги бережуть той нещасливий край. Але в цьому випадку нам не потрібно, щоб хтось знав про те, що сталося з Гетеном. Це не просто прохання — благання Кола Дакії. Якщо хтось з дакійців дізнається, що Гетена Ракону засудило Коло жерців за те, що він отримав навернення у Старого Упиря, то Ракони у Дакії княжити не будуть. Більше того — почнеться війна.
- Дакія далеко, - втрутилася Вільха різко, - чого ми маємо за неї дбати?
- У світі, дівчино, все скуто одним ланцюгом, - відповів волхв, анітрохи не образившись, - тому ми змушені залучити сторонніх. З певною вигодою для цих сторонніх — адже вам потрібно вирятувати пана князя Ружинського. Тут наші бажання збігаються — Гетен не далі, як завтра вночі збирається поспілкуватись з вашим другом.
У мене по хребту пробіг холодок. Вовчури якось одразу підібралися і притихли. Вільха хмикнула, зрозумівши.
- В старі добрі часи, - лагідно мовив Ясен, - до такого як Гетен приходив жрець, котрий виконував волю Кола. Зазавичай то були Перуничі, або ті з нас, хто шанує Чорне Сонце битви. Але нині світ змінюється, не лишень воїни і простолюдини — жрецтво теж розледачіло і ослабло. Храми бояться втратити привілеї і прибутки більше аніж бути негідними Богів своїх. Тому ті з нас, хто діє, діє в таємниці. І змушені залучати сторонніх.
Він подав Світляні якийсь знак, і дівчина білою тінню наблизилася до мене.
- Біля Гетена, - знову озвався волхв, - нині крутиться один кімрянин, котрий свого часу зрікся Кола Кімрії і чинив ріжну гидоту. В чародійстві він слабуватий — надто покладається на силу оберегів, а не на міць розуму. Однак він встиг наробити бід на два смертні вироки. На щастя він втратив маленького сіда, якого використовував замість тварини, належної кожному чародію... Хлопчиком до речі зацікавився і Гетен — зацікавився настільки, що ризикнув навідати певний маєток...
Ясен позирнув на мене з усміхом, а мені аж не по собі стало — виходить кожен мій рух, і участь у звільненні Вітровія була відома жерцям Родні а може і не лише Родні. Лише зараз я звернув увагу, що на плечі Світляни сидить гарненька біла миша і витріщається на мене очима-намистинками, а біля ніг волхва згорнувся здоровецький полоз-жовтобрюх. А втім — чого я дивуюся, досить згадати про зловредного Врана.