- Чвродій без помічника слабкий, - знову заговорив Ясен, - нині кімрянин не може спілкуватися на відстані, не може й передбачати майбутнє, але він все одно небезпечний. Смерть воїнів Ружинського — справа його рук. Але, - і в тому ваше щастя, друзі мої, на перевертнів його артефакти й замовляння майже не діють. Окрім “холодного заліза”, але не думаю, щоб у нього ще зосталися речі з цього металу. А тому...
Світляна мовчки подала мені ножа, вигнутого, мов ікло. Ніж було вкладено у піхви з ременм, який одягався на руку.
- Зараз мистецтво робити це майже втрачено, - мовив Ясен, доки я гапився на зброю, - це не Святославів меч, над яким чарували сіди, і не їхні Чарун з Чаркесом. Це робилося перевертнями для перевертнів. Коли ти перекинешся, гепарде, то ця річ буде твоїми кігтями й зубами. Ти маєш прикінчити кімрянина раніше, ніж той встигне вимовити закляття, або скористатися якоюсь зброєю зі своїх запасів. Май на увазі — грати з ним у шляхетність небезпечно і краще заходити зо спини.
Від такого напутнього слова я трохи розгубився, але ножа взяв і закріпив на передпліччі. Світляна видобула з широкого рукава своїє вбері ще який-то слоїк з темнобагряною вологою.
- Протиотрута, - мовив Ясен. - на випадок, якщо Гетен пошкодить комусь з вас. Нехай буде у дівчини. Те, що укус упиря перетворює на упиря одразу — то байка, там складний обряд, який вимагає часу і згоди. Але отрута на іклах може спричинити болісні пошкодження. А зараз я покину вас, а Світляна відведе вас туди, де ви зможете переодягнутися і заночувати. Адже завтра ввечері ви відвідаєте княжу учту.
Ясен підвівся і пішов до виходу. За ним по підлозі зашурхотів змій.
- Хай пребуде з вам Чорне Сонце битви, - мовив він рівно і щез за дверима покоїку.
Я мимоволі відітхнув. Навіть пані Тернина лякала мене менше, аніж цей служитель Чорного Сонця. Хоча обох єднала холоднокровна безоглядність. Але що є то є - зрештою про таких союзників можна було лише мріяти. Платня була не такою вже й високою — Ліссу я і сам мріяв відірвати голову, ну а Гетен... Ще рік тому я вжахнувся б, зрозумівши, що мене найняли для вбивства, при чому найняли жерці — але тепер моя совість, як на біду, дрімала десь у закуточку.
Йти ми мали до дому Розумаки. Вже вечоріло, тож Світляна квапилася, щоб піднятися з Долу на Княж-гору до того, як закриють браму. Родня була наче близнючкою Кийграду, тільки меншою і не такою пишною. Певне за попередньою домовленістю при виході з храму на нас очікували коні, і кілька слуг з дорожніми плащами, що повністю закривали постать і обличчя. Ризик, що нас оглядатимуть, звісно був, але ми змушені були довірити свою безпеку жриці. Для Світляни челядинець привів смирну кобилку, на яку дівчина й сіла, а от наші коні почали харапудитися, і я ледве їх умовив стояти. Тварини відчували звірячий дух хтозна і як. Зрештою наш невеликий кортеж поволі рушив вузькими вуличками.
Хоч ще було зовсім не пізно, а людей на вулицях майже не стрічалося. Купці поспішно закривали крамниці, при чому ставні на вікнах були новісінькі з залізними прогоничами не вздовж а навхрест. Тут дійсно боялися — чого ми одразу не помітили, бо жили на висілках і вибиралися до міста лише вдень. Вояки Ружинського могли щось доповісти, але не встигли напевне. Я знову згадав про зникнення Ратші і старого слуги.
Темрява настала якось раптово — адже це була друга ніч перекрою. Мені то воно не вадило, як і моїм приятелям вкупі з Вільхою, а ось челядь Розумак стала поспішно запалювати не ліхтарні навіть — смолоскипи, котрі в разі чого могли послужити й зброєю. Світляна очікувала не змигнувши оком і не намагачись квапити своїх людей. Витримка у неї була не дівоча, що є то є.
Попереду в сутінках вже виднілася брама, біля якої стирчало четверо знуджених вартівників. На доволі вузькій дорозі ніяк не могли роз'їхатися торговий віз і повіз -четверик якогось пана, при чому панок вихилився з віконця і кляв торговця на всі заставки. Його челядь вже мотлошила купецьких слуг, ті в боргу не залишалися, хазяїн воза горлав щось про скаргу — коротше справа звичайна й нецікава.
І тут гамір прорізав не крик навіть — вереск. Верещала жінка, при чому так, ніби Чорнобога увічі побачила.
- Уби-или! Уби-или! Він тут! Уби-или!
Ох, що тут почалося. Візничий панка і хлоп, котрий правив возом торговця, одночасно вдарили по конях. Колеса видимо розчепилися, і панський повіз пронісся повз ошелешених вартових мов блискавка. Віз покотився в інший бік, перехнябився і став. Хлоп і решта купецьких слуг зоставили воза і коней і метнулися кудись у провулок. Торговець, скімлячи від жаху, майно не кинув і намагався зупинити коней. Вартівники біля брами заметалися, зрештою двоє з них рушили вперед, витягуючи шаблі з піхов. Ще одна прикметна риска Оріани — у нас, у Волинані, Княжа варта була озброєна мечами.