Выбрать главу

ДЖОН РОНАЛЬД РУЕЛ ТОЛКІІН

КОВАЛЬ ІЗ ВЕЛИКОГО ВУТОНА

Було якось певне село, не дуже давно для того хто має довгу пам’ять, і не дуже далеко для того хто має довгі ноги. Вутон Великий звалося воно бо було більшим від Вутона Малого, яке знаходилося кілька миль углиб лісу; але не було воно дуже великим, хоча на той час процвітало, і добряча кількість людей мешкала в ньому, добрих, поганих, і змішаного типу як то завжди буває.

То було по-своєму знамените село, знане по всьому краєві через обдарованість своїх майстрів до розмаїтих ремесел, але понад усе через своє готування. Мало воно велику Кухню яка належала Раді Села, а Майстер Кухар був поважною особою. Кухаревий Будинок і Кухня примикали до Великої Залі, найбільшої та найстарішої споруди в тій місцині і теж найладнішої. Була вона збудована з доброго каменю і доброго дуба і була добре доглянутою, хоч і не була вже пофарбованою ані позолоченою як колись. У Залі селяни дотримували свої зустрічі і суперечки, і свої громадські святкування, і свої сімейні зібрання. Тож Кухареві була робота, прецінь до усіх тих нагод мав він зрихтувати належне їдження. Для фестивалів, що їх було багато в тракті року, ідження яке вважали належним, мало бути пишним і мало його бути багато.

Був у них один фестиваль, на який усі довго чекали, бо то був єдиний фестиваль, який дотримували в зимі. Він тривав протягом одного тижня, а в останній його день при заході сонця відбувалася забава звана Празником Добрих Дітей, куди небагатьох було запрошувано. Безсумнівно, декого вартого запрошення оминули, а декого не вартого запросили через помилку; бо так буває, хоч ті хто влаштовує такі справи й намагаються бути ретельними. В кожнім випадку дитина мала нагоду потрапити на Празник-24 головно лиш при нагоді святкування своїх уродин, бо дотримували забаву тільки одного разу на 24 роки, і на неї запрошували тільки 24 дитини. На ту оказію Майстер Кухар мав дуже постаратися, і на додаток до багатьох інших файних страв звичаєм для нього було зготувати Великий Торт. Ім’я Кухара пам’ятали перш за все за досконалістю (чи навпаки) у зготуванні того торту,  бо Майстер Кухар рідко чи ніколи не доживав на посаді достатньо довго аби зготувати ще один Великий Торт.

Щоправда, одного разу, діючий Майстер Кухар, на подив усіх, бо не траплялося того досі ніколи, раптово оголосив що потребував вакації; і пішов собі, ніхто не знав куди; а коли повернувся через кілька місяців то видавався досить зміненим. Він був до того добрим чоловіком, любив бачити як інші люди тішаться, але сам був серйозним, і маломовним. Тепер він був веселішим, і часто казав та робив несамовито сміховинні речі; а на забавах бувало сам співав радісні пісні, чого не очікували від Майстра Кухара. Також він привів із собою учня; і тим село було вражене.

Для Майстра Кухара не було вражаючим мати собі учня. Було то звичним. Майстер обирав когось як наставав час, і навчав його усьому що міг; і в міру того як обидвоє росли у віці, учень переймав більшу частку важливої роботи, щоб як Майстер вмре чи піде на пенсію, бути на місці, отримати посаду і стати наступним Майстром Кухарем. Але Майстер про якого йде мова, ніколи ще не обирав учня. Він завжди мовив: „ще є досить часу”, або „Я маю очі відкриті і виберу когось щойно знайду хто мені підходить.” Але тепер він привів із собою простого хлопаку, і не з їхнього села. Він був компромісніший за парубків з Вутона, і бистріший за них, делікатний і дуже ґречний, але абсурдно молодий на ту роботу, ледве мав тринадцять років як на свій вигляд. Тимнеменш, обирати собі учня було справою Майстра Кухара, і ніхто не мав права втручатися в то; а отже той хлопака залишився і замешкав у Кухаревім Будинку аж доки не виріс і не знайшов собі власне помешкання. Люди згодом звикли бачити його поблизу, і він знайшов собі кількох друзів. Вони і Кухар звали його Альфом, але для всіх інших він був просто Учень.

Наступна несподіванка прийшла тільки три роки потому. Одного весняного ранку Майстер Кухар зняв свій високий білий капелюх, згорнув свої чистенькі фартухи, повісив свій білий плащ, взяв здоровий патик із ясеню, і торбинку, і вирушив в дорогу. Він попрощався з учнем. Нікого більше поблизу не було.

„Бувай, наразі, Альфе,” він сказав. „Я полишаю тебе керувати тут усім, наскільки ти справишся, а ти завше справовувався дуже добре. Я очікую що все буде добре. Якщо ми ще колись зустрінемося, сподіваюся ти мені тоді розкажеш як у тебе вийшло. Скажи їм що я відбув на ще одну вакацію, але на той раз я вже не повернуся.”

У селі був добрячий переполох коли Учень переказав ту звістку людям які прийшли до Кухні. „Таке зробити!” казали вони. „І без попередження чи там „Бувайте!” Як нам тепер собі дати раду без Майстра Кухара? Він нікого не лишив на своє місце.” У всіх їхніх обговореннях ніхто ніколи не думав зробити молодого Учня Кухарем. Він виріс і став трохи вищим але далі виглядав як хлопець, і прослужив тільки три роки.