Збиваючи ноги та плутаючись у власній хламиді, молодий жрець метнувся вниз. Слід було попередити громаду. Вони домовлялися про це: щойно сельджаби з'являться на горизонті, хапати зібраний завчасно реманент та виводити жінок із дітьми й вівцями подалі з долини. Кметові карти допомогли знайти прийнятний сховок, де можна було протриматись достатньо довго. А там — або вертатися в Евдейю, або шукати кращої долі на тому боці Страджан.
Чоловіки, звісно, лишалися. Вони, здається, були навіть вдячні кузенові Айвену, котрий надоумив їх чинити опір, таким чином уберігши від втрати власної гідності й довічного поневіряння. Але це не значить, що він зміг позбавити їх від страху…
Вибігши на майдан у центрі містечка, Гаян побачив, що споряджання втікачів уже йде повним ходом. Бекали настрашені вівці, брехали пси, метушилися вівчарі, не знаючи, як розірватися між родиною та отарою. Жінки, мовчазні й суворі, вантажили собі на плечі клунки з припасами, закликали до послуху сполоханих дітлахів, прощалися — хто як умів — із тими, хто лишався. Дружина старости в шалику з жовтими мальвами ридала, насилу обійнявши його огрядний стан, бондарева Марушка лише тяжко зітхнула, озирнувши чоловіка, який незграбно тримався за дідівський меч, Тілла… Тілла підійшла до Гаяна, дивлячись зухвало й бентежно.
— Лишаєшся? — запитала вона.
Гаян коротко кивнув.
— Може би, пішов із нами? Поміг би дати раду тим мапам… — Вона кинула на нього розпачливий погляд: — Ти ж не вояк, Гаяне!
Що будеш тут робити? Сельджаби — тим же однаково! Прикро буде, якщо ти…
Молодий жрець не знав, розчулитися йому чи вибухнути обуренням, аж тут до них підійшов всевидющий Айну:
— Дай спокій чоловікові, — усміхнено порадив він: — Війна — панянка невибаглива. Усім справа знайдеться. Та і, зрештою, мусить же хтось молитися за наш клопіт!
Гаян кинув на нього злий погляд:
— Так, наче хтось мене буде слухати, — пробурмотів він.
— А ти бережи себе, — тим часом продовжував Айну, звертаючись до Тілли: — Бо це ж хто нам кисляку наллє, коли святкуватимемо перемогу?
Зненацька Тілла схлипнула й повісилася йому на шию.
— Ти… ти — справжній герой! — повідомила вона. — Тим сельджабам краще відразу себе порішити, аніж до нас пхатись! Я вірю в тебе! Чуєш?
Вона швиденько поцілувала ошелешеного Айну і чкурнула геть. Той ніяково кашлянув, мовби прочищаючи горло.
— Мені здається, — мовив він до Гаяна, — здається, мене щойно понизили в посаді. Герой — це все-таки дрібніший масштаб, як гадаєш?
Гаян мстиво розсміявся:
— Як на мене, це — підвищення. Особливо, якщо врахувати поцілунки.
Айну глузливо пирхнув, вирушаючи перевірити, як посувається підготовка до урочистої зустрічі ворожої армії. Герой… Цікаво, на що він сподівається? Так і не зумівши цього пояснити, Гаян подався знайти й собі бодай якусь зброю. Він не вояк, тут Тілла мала цілковиту рацію, але тікати з жінками й дітьми… Тільки цього йому бракувало для повного щастя!
Утім, Гаянові таки перепало належне застосування. Та зрештою, як передбачав Айну, справа знайшлася всім, навіть малому Олахові, котрий лишився з батьком — подавати стріли й заряджати пращі. Глянувши на нього, Гаян замислився: Олахова бабця була чарівницею… Що ж, чари їм би зовсім не завадили.
Айну саме давав останні настанови нечисленному гурту захисників: де стати, звідки посипати камінням ворогів, щойно ті посунуть у долину, коли Гаян підступив до них зі своєю не зовсім розважливою пропозицією.
— Зайти ззаду? — недовірливо перепитав бог. — Захопити зненацька? Це, звичайно, річ хороша… Але як?
— Я… візьмуся відволікти їхню увагу, — нервово проказав Гаян. — І поки вони слухатимуть мою е-е… нагірну проповідь, ви зможете вперіщити по них із тилу.
— А відкиль ти знаєш, що тебе слухатимуть? — здивувався кмет.
— Я тут вивчив кілька висловів, — Гаян усміхнувся, кивнувши на Олаха, — котрі їм буде цікаво почути.
Коваль Кей коротко зиркнув на сина.
— Що, знову?
Сновида Олах уперто кивнув:
— Ти ж знаєш, тату. Це правда.
Кмет ошелешено кліпнув очима:
— Ви що, слухатимете цього пришеле… Вибач, Кею, але він же…
— Все гаразд, йому можна вірити, — упевнено мовив Айну, проникливо позирнувши на малого. Потім перевів бентежний погляд на Гаяна: — То звідки ти збираєшся нести сельджабам слово віри?
Той незатишно пересмикнув плечима. Потім кивнув на узвишшя:
— Он звідти. Там хороша луна. Але мені потрібна буде ваша допомога…