Табір був усього лише невеличкою втоптаною площиною, що тулилася до крихких пустельних скель. Втім, ці скелі виявились особливими: їхній камінь мав властивість накопичувати воду, про що свідчили кволенькі патьоки вологи та звитяжні пальми, що, скоцюрбившись, мостились у розколинах. Що ж, кожен намагається вижити, як уміє…
Цікаво, хто ж такі оті перевертні? У нас перевертнями кликали вовкунів, що крали овець із пасовищ. Хоч, напевне, їх вигадали меткі чабани, котрі були недогледіли яку овечку, накидавшись квасного. Я запитала в Шаддада — той заусміхався, повідомивши: перевертні — повсюди, особливо ж якщо зазирнути в чисте джерельце погожого дня. Так то ж залежить іще, хто зазиратиме, чмихнула я. Отож-бо й воно, сказав Шаддад. Словом, розумій собі, як знаєш…
Вечоріло, а отже, наближався час мого відбуття до Єрухалому. Притулившись до самотньої скелі, я недвижно спостерігала, як відходив день, волочачи за собою курний поділ бузкового присмерку; один за одним виринали на поверхню неба білясті вогники зір. Аж тут я вгледіла щось чужорідне — тінь, що впала на прозорий підбій сутінків. Тінь наближалася, хрускаючи жорствою, і за якусь мить я розгледіла її потворні обриси: нелюдське лице з довгими іклами, по-вовчому зігнута постать, вбрана, тим не менш, у дорогий гаптований халат, на поясі якого метелявся мідний каламар. Узрівши мене, потвора завила так пронизливо, що я мимохіть затулила долонями вуха. Потвора рушила в моєму напрямку, бурмочучи щось немовби навіть римоване — ця остання обставина чомусь настрашила мене найгірше. Тепер уже заволала я, і, певно, кинулась би навтьоки, якби поряд не виник роздратований Шаддад:
— Знову виліз, ґуль проклятий! — злостиво кинув він і тут-таки пробурчав щось по-тутешньому: — Бісмілля-ахі арки-ик'я!
«Ґуль проклятий» відскочив наче від вогню і, жалібно заскавучавши, пошкандибав собі геть.
— Що то б-було? — запитала я. — Перевертень?
Шаддад чмихнув глузливо:
— Оце ще! То — ґуль, упир… Колись був собі божевільний поет, а тепер — не менш божевільний мрець. То Ебмі його розбуркав, коли вивчав замовляння Мертвих Імен, то тепер-от здихатись не можемо…
Он, значить, чим у них діти бавляться! Виходить, іще невідомо, кого від кого я рятувала тоді в каравані! Чаклуниська, що знаються з мерцями — згадала я Джумині слова. От би, либонь, втішився, бідака…
Втомлено стенувши плечима, цар почвалав до єдиного намету, з боку котрого вже линув запах чогось їстівного — певно, дозрівав обіцяний бургуль. Я подалася назирцем, сподіваючись і собі на дещицю наїдку: щойно тепер я усвідомила, як немилосердно скрутило мені нутра від голоду.
Маджнун сиділи навколо вогнища: замурзані смугасті халати, чорні порепані підошви, бляклі скельця дешевих оздоб, куривні провалля очниць на змарнілих обличчях. Мені запропонували присісти поряд, вручивши порожню череп'яну мисочку. Шаддад став навколішки коло казанка з варивом і почав говорити значуще й ритмічно незнайомою мені мовою мешканців землі Сахнех: «іннахула юхіббу альмуа-атадіна…»
— Думаєш, молиться? — штовхнула мене ліктем Мейя, лукаво зблискуючи блакитними іскрами.
— А як ні, то що? — пошепки спитала я.
— Нагадує… То слова з Книги, котрій вклоняються послідовники Ілли. Ми мусимо пам'ятати: між нами не буде згоди. Ніколи, доки стане води в землі Руб аль Кхалі… Ілла не любить тих, хто порушує кордони. Це — про нас.
— Ви порушуєте кордони? — уточнила я.
Мейя заусміхалася:
— З того й живемо!
Щойно Шаддад зачерпнув вариво своїм полумиском, інші маджнун дозволили й собі по скромній пайці. Бургуль був тим, що в нас, либонь, назвали б мамалиґою, хоч і більш гострий, приправлений димом і пряним духом трав. Так чи інак, це було значно смачніше за те, що перепадало мені в каравані, тож у мене були всі підстави для задоволення життям — аби ж лишень йому тривати довше ніж обіцяно…
Завершивши трапезу, маджнун розібрали по кухлю запашного трав'яного відвару; чоловіки взялися за черевасті барабани, почавши відбивати на них якийсь ламаний ритм. Вони сиділи заплющивши очі; не схоже було, що хтось має серйозний намір показувати мені дорогу… Я повернулася до Мейї, але варто було мені розтулити рота для запитання, як вона відказала: