Розповів він мені, що вперше цю фортецю почали будувати в незапам’ятні часи народи, ім’я яких вже ніхто й не знає. Тисячу років тому за наказом римського імператора Траяна, дійшов сюди один консул з когортою кращих римських воїнів і побачив на цьому місці фортецю. Уже тоді вона здалася йому дуже старою.
Спробував римлянин захопити фортецю, щоб залишити в ній гарнізон, але місцеві жителі — безстрашні вершники, «жовтобороді» сармати на закутих у залізо конях — розгромили його військо. Легенда розповідає, що головним правителем цих сарматів була смілива й мудра жінка. Мала вона велике чарівне бронзове дзеркало із далекої країни Хань. Сам консул ледь живий дістався Дунаю, де розповів імператору і про фортецю, і про войовничі народи: ясів, алан і сарматів, які жили в цих причорноморських степах. Потім ще більш дивні речі діялися тут.
Через сто п’ятдесят років один римський купець зі своїм торгівельним караваном відправився сюди, щоб розвідати те, що діється в цих степах. Коли повернувся назад, то повідомив, що на ці землі прийшли грізні воїни-готи, які покинули свій великий острів у північних морях. Готи хотіли знайти ту землю, де народився їхній верховний бог Один, і де росте чарівне дерево-ясень, на якому, як вони вважали, тримається весь світ.
Готи об’єдналися і з сарматами, закутими в залізо, і з антами — непереможним народом воїнів. Разом вони побудували багато замків і фортець, а їхньою столицею була могутня фортеця над Дніпром. Ця держава простягнулася від Карпат до далеких Кавказьких гір, і Рим боявся, що ця держава зможе стати могутнішою за їхню імперію. Дійсно, змогли об’єднані сили готів, сарматів та антів-слов’ян добряче потрощити римські війська.
Але почалися між ними свари, і, користуючись послабленням союзу могутніх воїнів, що утворився на Дніпрі, римляни підмовили напасти на готський союз войовничий народ гунів, що жив колись біля самої Хіни. Почалася в цих землях колотнеча велика, довга та кривава. Полягло тут багато добрих воїнів, і зрештою завоювали гуни цей край. Був цей народ кочовим, фортець не будував, а покладався на свою кінноту. Тому занепала наша фортеця, почала потрохи руйнуватися.
Уже пізніше відновив її мудрий київський князь Володимир і залогу в ній залишив. Могутньою твердинею стояв цей форт, та тільки з часом занепала велика держава київських князів через розбрат та чвари та через нашестя безбожних монголів, що вийшли, здається, з самого пекла. Довго вони не могли приступом фортецю взяти, а коли захопили, то все, що було всередині, знищили та попалили.
Так ці, ще досі могутні руїни, майже три століття і простояли, аж доки не вирішив Великий князь на їхньому місці новий замок збудувати.
Але ще розповідали, що була в готів, антів та сарматів одна таємна священна фортеця. Інженер Готліб був упевнений: саме на її місці ми й хочемо побудувати новий замок.
Він повідав мені стару таємницю побудови деяких особливо важливих фортець у давнину. Розповідав, що в кожної було своє «серце», тобто чарівний, заклятий камінь, під яким мав бути вхід до таємного підвалу, де посвячені переховували найбільшу таємницю. Якщо не знайти «серце» старої фортеці та не принести йому певну жертву, то звести на її місці нову нікому не вдасться, а те, що побудують, швидко розвалиться чи впаде в руки ворога після першого ж приступу.
Я часто в молитвах питав Господа, чи не є противним Йому це поганство, але не сподобився отримати відповідь. Подумав я, грішний, що в цьому дикому краю, який здається на перший погляд таким пустельним, насправді безліч віків вирувало бурхливе життя, жили народи, які мали свої вірування і своїх древніх богів. Слово Господа нашого ще не встигло розвіяти могутність тих богів.
Вдень робітники за вказівкою майстрів потроху розбирали кам’яні залишки фортеці та закладали старі брили у фундамент нових стін. Сторожа з князівських латників пильно дивилися за степом, щоб кочовики не застали нас зненацька. Я молився та правив службу. Що стосується майстра Готліба, то він, здається, ніколи не відпочивав — ночами сидів над своїми книгами, робив якісь виміри та порівнював їх із положенням зоряного зодіаку, про яке дізнавався з допомогою тої великої труби, що наближувала предмети. Вдень він керував роботами та ще разів по десять оббігав навколо залишків фортеці, уважно дивився у свої креслення і щось до них дописував.