До арки залишилося ще два стрибки.
Не встиг Данько відчути під ногами підлогу, як козак вихопив з-за пояса тяжкий пістоль і пожбурив його вперед. Від удару списом пістоль розлетівся на дрібні дерев’яні та залізні деталі.
Данько знову підстрибнув, підхоплений могутньою рукою козака, але якось незграбно приземлився. Нога його підвернулася.
— Стрибай! — крикнув Голота, побачивши, що хлопець на якусь мить завагався. Данько почув, як за спиною зі сталевим ляскотом вихоплюється спис. Голота з усієї сили смикнув хлопця. Данько закричав і, немов куля, вилетів зі свого місця. Почувся тріск — права холоша полотняних штанів хлопця, пронизана списом, роздерлася до коліна. Але тепер списи їм не загрожували. Козак і хлопчик опинилися всередині арки і, тяжко дихаючи, впали на холодну кам’яну підлогу.
Глава 13. Місток над безоднею
Декілька хвилин Данько й козак Голота сиділи на підлозі, віддихуючись. Нарешті козак піднявся і з жалем озирнувся назад.
— Ой, славний пістоль був, — промовив він, — але добрій справі востаннє послужив. Ну що, козаче, вирушили?
Данько мовчки кивнув головою. Після всього пережитого він готовий бути піти за козаком хоч на край світу. Голота взяв смолоскип і пішов уперед. Данько з побоюванням озирався на стіни, — а раптом там знову з’являться жахливі «списи Одіна»?
Вони йшли довгим вузьким тунелем, що вів, звиваючись, кудись униз. Полум’я смолоскипа зменшилося і, блимаючи, ледь світилося. Данько відчув, що йому нічим дихати. Він, мов риба, ловив ротом повітря. Обличчя козака Голоти зблідло і вкрилося потом. У хлопця закрутилася голова, перед очима поплили сріблясті кола. Йому здавалося, що підземні ходи набагато довші, ніж площа замку. І що цей тунель ніколи не закінчиться.
Але тунель скінчився.
Вони стояли на невеличкому виступі над проваллям, дна якого не було видно. Козак і хлопчик опинилися у величезній печері, що здавалася безкінечною у слабкому світлі смолоскипа. Під ногами друзів починалася вузька кам’яна доріжка, що вела кудись у темряву. Данько й Голота застигли на місці. Козак опустив смолоскип. Просто під ногами Данька темніли висічені в камінні заплутані знаки. Подібні до тих, що він уже бачив у залі з кістяками.
Козак Голота уважно роздивлявся їх, намагаючись розібрати зміст. Він підняв голову, подивився на Данька і промовив:
— Тут написано — «Пройде той, кому призначено пройти і провести за собою інших».
— Мабуть це я, — несподівано для себе сказав Данько.
Козак Голота уважно дивився на нього. Потім він витягнув шаблю. Її лезо зблиснуло страхітливим полум’ям. Голота поставив шаблю на перший камінь доріжки і злегка натиснув. Здавалося, камінь був нерухомий. Тоді козак натиснув двома руками, і камінь, м’яко піддавшись, раптом провалився кудись вниз. Так несподівано, що козак втратив рівновагу й ледь утримався на місці. Через мить камінь виринув знизу і знов зайняв своє місце на тонкому містку.
Запала мовчанка.
— Я піду, — рішуче промовив Данько, — здається, цей місток тільки мою вагу витримає.
— Ну, що ж, помагай тобі Боже, козаче, — сказав Голота і протягнув хлопцеві смолоскип.
Повітря в печері було холодне й вологе, брак кисню тиснув на груди. Данько розвів руки і, балансуючи, обережно ступив на каміння. Перший, другий крок… Данькові здалося, що кам’яна кладка під ногами ледь помітно тремтить. Він ішов прямо, старанно намагаючись дивитися під ноги, а не в провалля. Хлопцеві здавалося, що у світі залишилися тільки він та ця кам’яна кладка; що він так і буде йти до безкінечності по хисткому містку, доки не зірветься в бездонну прірву. Відверто кажучи, Данько для більшої впевненості просто поповз би по містку. Але каміння було настільки вузьке, що на ньому відносно впевнено могла стати тільки одна нога.
Декілька разів хлопець завмирав, ледь балансуючи на кладці та ловлячи руками повітря, але, відновивши рівновагу, уперто крокував далі. Данько намагався не думати, що там внизу. Мінливий вогонь смолоскипу ніби замикав хлопця у світле коло, до якого упритул підступала зловісна темрява. Вона притягувала до себе, Данькові навіть здавалося, що він чує її шепіт: «Облиш усе це, ти все одно зірвешся, іди до мене, скільки вже тобі можна йти невідомо куди й невідомо для чого?»