Козак Мамай неквапливо підвівся й пішов кудись між зелених дерев. Голота й Данько теж підвелися та пішли за ним. Решта козаків зайнялася звичною справою — хтось кинув попону та відразу завалився спати, хтось почав ладнати та перевіряти зброю, а хтось узявся викладати із переметних сум сало та сухі хлібці, які козаки називали брусаками.
Тим часом козак Мамай, Голота та Данько сіли в тісне коло під великим ясенем.
— Мабуть, ви й самі здогадалися, панове, — сказав козак Мамай, — що в листі дещо таке було написано, що решти братчиків не стосується, але вам його я прочитаю.
Козак Мамай витягнув лист, обережно розгорнув його й почав читати:
«Магістр — людина страшна, про всі його таємниці жахливі я не знаю, але шукає він саме тут якийсь магічний Оберіг, щоб стати непереможним та володарювати над нашим краєм. Магістр згубив моїх батьків, добився опікунства наді мною й силою вивіз мене з нашого родового маєтку князів Гальчевських. Боюся, що хоче він використати мене для якоїсь своєї мети. Зміг він обдурити й Великого князя, щоб отримати грамоту на охорону замку. Уночі, після захоплення замку, прагне він зробити велике злодійство — принести своєму моторошному демону, якому поклоняється, у жертву невинних людей, і тоді демон допоможе йому знайти Оберіг. Також уклав Луціус якусь угоду з Чалма-беком, і той має відразу після захоплення замку прийти йому на допомогу. Якщо цей лист дістанеться добрим і сильним людям, прошу вас врятувати замковий люд і мене.
Княгиня Ярина Гальчевська».
Голота й Данько мовчали.
— Чув я про цей Орден Хреста і Дракона — багато з ними кривавих таємниць пов’язано. Один з їхніх магістрів такого у Волощині накоїв, що люди вовік не забудуть та завжди ним дітей лякати будуть, — поволі промовив козак Мамай, — чув я і про Луціуса, справжнє ім’я його — Лупус, що латинською означає — хижий вовк. Але зараз не час про це розповідати. Що думаєш, Голото, як замок визволяти будемо?
— Що ж думати, — посміхнувся козак Голота — як не крути, а без твого характерництва його не узяти.
Козак Мамай помовчав, пихкаючи люлькою, потім уважно подивився на Данька.
— Ось що я думаю: для того, щоб замок нам здобути, дві речі треба зробити: браму відчинити та чари магістра знешкодити. Той Луціус зараз на замок закляття накладає, щоб жодна душа його приступом узяти не могла, як дванадцята година проб’є, то закляття вже ніхто подолати не зможе. Тому треба, щоб увечері двоє людей до замку пробралося. У мене свій шлях є, і судячи з того, що малий розповідав, у нього теж є. Не забув, хлопче, де твій лаз рибальський знаходиться? — підморгнув козак Мамай Данькові.
Данько заперечливо закрутив головою — що-що, а про свою таємну нору під стіною, яка вже раз його врятувала, він би ніколи не забув. Тим часом Мамай продовжив:
— Так ось, як сутінки впадуть, відправимося ми, і кожен своїм шляхом до замку пробереться. Я спробую чари магістра подолати й на вартових мару навести, а Данько браму зсередини відкриє. А ти, Голото, з товариством непомітно, по-пластунськи підкрадетеся до брами. Як тільки вона відчиниться, у ту ж мить вдирайтеся до замку. А що в замку вам робити, думаю, ти й сам добре знаєш. Ну так що скажете на це, братчики?
Козак Мамай замовк і уважно подивився на Голоту та Данька. Спочатку Данько трохи перелякався, особливого бажання знову повертатися до замку в нього не було. Але він уже відчував себе справжнім воїном і дуже хотів допомогти козакам та мешканцям замку.
Крім того, від самої постаті козака Мамая віяло такою впевненістю, що Данько рішуче махнув кулаком і сказав, як і належить у таких ситуаціях справжньому козакові:
— Або пан, або пропав!
Козак Мамай ледь помітно посміхнувся у вуса. Голота опустив голову й подивився на Данька — видно було, що тривога за хлопця переймає його серце. Але це тривало лише одну мить — він кивнув головою й розвів руками:
— А що робить? Іншого виходу немає.
До вечора Данько спав, зручно примостившись на попоні й підклавши собі під голову сідло. Спав міцно, без сновидінь, а прокинувся тому, що хтось обережно торкнув його за плече. Відкрив очі — на дворі вже сутеніло. Над ним схилились козак Мамай і Голота.
— Ну що, друже, час за справу братися, — тихо сказав Голота.
Данько озирнувся — козаки прив’язали коней до дерев і мовчки перевіряли — чи легко кинджал виходить з піхов, чи в усі пістолі закладено заряди, чи не брязне зрадливо в темряві прилаштована зброя чи остроги.