Данько мовчав. Після того, як він побачив Орисю, а старий кобзар так і не зміг її визволити, хлопець відчував у душі образу на Будника. Та й бездіяльне перебування в караван-сараї так близько від бажаної мети починало гнітити його.
— Здається, пора нам вертатись, — сказав нарешті кобзар, і вони пішли назад. Весь шлях назад Будник про щось міркував, а Данькові кортіло повернутися до маєтку Чалми-бека й пошукати можливості залізти всередину. Чим далі вони віддалялися від маєтку, тим більше Данька тягнуло назад.
Коли вони дісталися караван-сараю, надворі стояла ніч. Козак Жила сидів на порозі й мовчки курив люльку.
— Усе гаразд? — запитав його кобзар.
— Гроші я приніс, — відповів козак, простягаючи тяжкий шкіряний капшук із грішми, — але дивне щось я бачив. Коли йшов край берега, помітив, що за мною троє великих чорних псів ідуть. Хотів я їх шугонути, а вони немов у повітрі розчинилися. Щось здається мені, непрості ці пси були.
— Дійсно непрості, — промовив Будник, а Данько аж пересмикнувся.
— Нехай, Жило, гроші в тебе будуть, так надійніше, — промовив кобзар.
— У мене — так у мене, не пропадуть. А щодо псів, то, може, примарилося мені від сонця? — заспокійливо сказав Жила.
Данько трохи заспокоївся, але перед сном ретельно зачинив двері на засув. Він довго не міг заснути і все будував і будував нові плани проникнення до таємничого маєтку. Сяйво повного місяця лилося крізь віконечко, освітлюючи сплячих Жилу й кобзаря.
Нарешті, очі Данька почали злипатися, думки зароїлися, мішаючись у голові, але раптом, немов у моторошному сновидінні, він побачив, як у світлі місяця зблиснуло лезо довгого ножа, просунувшись у щілину між дверима. Данькові мов щось затисло горло, і він немов заворожений втупився в лезо, яке повільно, холодно блимаючи при світлі місяця, почало відсувати засув. Данько вскочив, і в ту ж мить двері тихо розчинилися, а на порозі виникла постать людини в чорному одязі з ножем у руці.
Данько спробував закричати, але жодного звуку не вилетіло з його пересохлої горлянки. Здоровань, побачивши, що хлопець не спить, відразу кинувся на нього. Данько відстрибнув назад, заплутався в ряднині й упав спиною на оберемок сіна. У ту ж мить кобзар, який, здавалося, спав непорушним сном, блискавично сунув свій ціпок між ніг нападника. Той гепнувся на глиняну долівку, випустивши ніж. Ще двоє харцизяк, у руках яких зблискували довгі леза, увірвалися до комори. Кобзар тим часом добряче оперіщив дерев’яною зброєю збитого з ніг по голові й миттю опинився перед Даньком, грізно виставивши перед собою ціпок.
Козак Жила підхопився з місця, звично вигукнув: «Бий, рубай!» — і схопив у оберемок відразу двох нападників. Вони впали на долівку й заборсалися, здіймаючи навколо себе густі клуби пилу. Декілька хвилин Данько нічого не бачив, чхаючи від остяків соломи, що лізли в очі та ніс. З долівки доносилося тяжке дихання, глухі вигуки та звуки відчайдушної боротьби. Раптом почулося собаче скавчання, і все стихло.
Коли пил трохи осів, Данько побачив, що козак Жила стоїть сам посеред комори, здивовано озираючись навкруги. Нападники щезли, мовби розчинилися в повітрі.
— Живий? — запитав козака кобзар.
— Та живий, — відповів козак і, розгублено озирнувшись навколо, додав, — а гроші де?
Глава 7. Страшна садиба
Вони ретельно обшукали комору. Капшука із грішми ніде не було.
— От же ж гаспидські душі! — вигукнув Жила і, не встигли кобзар з Даньком і слова вимовити, як він прожогом вискочив з комори. Через мить вони почули іржання коня і стукіт копит, що віддалявся.
— Оце так оказія, — сказав Будник, — без грошей корабель нас не візьме. Та ще на частину цих талярів Рустам обіцяв стражника підкупити, щоб той розповів, що там у маєтку діється. Ну що ж, будемо повернення Жили чекати.
Зрозуміло, що Данько не міг стулити очі аж до ранку і, тільки коли вже надворі стало зовсім світло, забувся неспокійним сном.
Розбудило його пронизливе ревіння верблюдів і крики людей. Він миттю прокинувся — Будника в коморі не було. Данько вискочив надвір. Біля стіни стояв великий караван. Люди виносили з підвалів караван-сараю величезні тюки і складали надворі, інші в’ючили цю поклажу на спини віслюків і верблюдів. Тут Данько побачив кобзаря. Той стояв у тіні, прислуховуючись до веремії, яку здіймав караван. Хлопець привітався з Будником і запитав, що це за купці.
— Ось, везуть якісь товари до Чалми-бека, та ще прикупили трохи в купця Рустама. Зараз відправляються.