Данько пройшов уздовж тунелю, з жахом розглядаючи мозаїчні малюнки. Раптом почув тихий дитячий плач, що долітав з віконця, закритого іржавими ґратами. Хлопець підійшов, зазирнув до нього і, придивившись, побачив у півтемряві дівчинку, яка сиділа на кам’яній підлозі вузької камери. Це була Орися. Вона тихо плакала, опустивши голову й закривши обличчя руками. Хлопця вона не бачила. Данько розумів, що краще зараз до неї не озиватися. Він помітив у стіні двері, що вели до цієї камери, але на дверях висів тяжкий замок. Данько зітхнув і пішов далі, давши собі слово, що обов’язково спробує врятувати дівчинку.
Тунель закінчувався кам’яною аркою. Двері під аркою були відчинені, за ними чувся чийсь голос. Данько повагався якусь мить і обережно визирнув.
За дверима була зала, освітлена смолоскипами, встромленими у вмуровані бронзові держаки. Стіни зали теж були оздоблені мозаїчними картинами із зображенням потворних істот і конаючих у тяжких муках людей.
Посеред зали стояв довгий стіл, на якому лежали пожовклі сувої стародавніх рукописів, товсті книги та ще багато чудернацьких предметів, про призначення яких Данько навіть не здогадувався.
Навпроти столу, у високому кам’яному кріслі, висіченому з цільної брили чорного мармуру, сидів Чалма-бек. Очі його були прикриті, він щось говорив спокійним голосом, у якому чулася загроза. Вельможа звертався до чоловіка, скутого тяжкими іржавими ланцюгами, який хитаючись стояв навпроти Чалми-бека. Бранець був одягнений у брудний подертий та майже зовсім зітлілий одяг. Довга борода спадала переплутаними пасмами на груди, довге сплутане волосся вкривало плечі. Чоловік тяжко дихав. Але голову він намагався тримати прямо, гордо дивлячись пронизливими очима на мучителя. За в’язнем стояли двоє приземкуватих широкоплечих з довгими дужими руками охоронців. У руках вони тримали криві ятагани.
Данько, затамувавши дихання, прислухався до слів Чалми-бека, спокійний голос якого гулко розносила луна вздовж стін мармурової зали.
— Бачу, тобі залишилося жити всього кілька днів. Я здивований, що ти стільки років зміг протягнути в моєму зіндані. Але подумай, чи варто тобі вмирати? Я вже пропонував тобі все — незліченні скарби, силу і славу. Ти знаєш мою могутність, я можу зітерти на порох будь-кого, хто наважиться стати на моєму шляху або відмовиться допомагати мені. Ти, нерозумний впертий гяур, невже ти не розумієш, що разом ми змогли б, отримавши силу Оберега, заволодіти всім світом, спираючись на сили твого краю? Подивися на ці стіни — у давні часи роменські імператори вклонялися таємним підземним богам. Вони довірилися їм і отримали владу над світом. Тут, у цих стінах, римські втаємничені шанувальники демонів пекла приносили людські жертви своїм всемогутнім демонам-покровителям. Колись я був такий, як ти — впертий і нерозумний, але в мене вистачило розуму підкоритися Тьмі. Бачиш, яким всемогутнім я став! Тьмі потрібен Оберіг, він потрібен їй, тому що саме Тьма і є справжньою силою. Твій народ, який не хоче підкоритися її владі, сили зла зітруть на порох. Останній раз пропоную тобі, майстре Богдане, — зроби для мене ту частину Оберега, таємницею якої ти володієш, скажи, хто є Зберігачем другої його частини, і ти отримаєш те, про що інші не сміють навіть мріяти.
Серце Данька щосили закалатало, він застиг, не зводячи очей зі свого батька, якого нарешті знайшов.
Той, немов відчувши цей погляд, розправив плечі. Охоронець ступив до нього ближче, тримаючи напоготові свою зброю.
— Нічого ти не зрозумів, Чалма, — повільно, тяжко переводячи дихання, промовив коваль, — могутність твоя темна й мінлива, як оці демони, що на стінах помальовані. Згадай, що сталося з тими римськими імператорами, які почали Тьмі служити, — швидко минула їх могутність, слава й багатство, вони згинули у страшних муках і навічно залишилося на них прокляття людське. Та й сила Тьми — куди вона дівається, коли хоч один промінь сонця серед неї з’явиться?
Чалма-бек нахилився до Богдана і, тремтячі від люті, сказав крізь зуби:
— Ну що ж, тоді ти помреш. Але спочатку, щоб не тільки твоє тіло, а й душа муки прийняла, побачиш ти, як через твою впертість принесу я невинну жертву демонам Тьми. Ану, — коротко наказав Чалма-бек одному з охоронців, — приведи сюди маленьке дівча, що сьогодні вранці людолови-домашки мені привезли.