Грифон підняв голову, з його дзьоба почувся тихий клекіт, який несподівано перетворився у слова. Данько так і не зміг зрозуміти, яким чином він чує клекіт, але розуміє все, що грифон йому каже.
Немовби прочитавши думки хлопця, грифон сказав:
— Ми завжди вміли розмовляти з людьми. Був би на твоєму місці скіф чи гот, він теж зрозумів би мене, і кожному здавалося б, що я говорю з ним його мовою. Стільки людей побачив я за останнє тисячоліття! Один мій знайомий мандрівник, здається, його звали Геродот, недаремно назвав цей півострів «брамою народів». Кого тут тільки не було! І гіперборейці зі своїми довгими чубами, і кіммерійці на швидких конях з луками зі склеєних турячих рогів! Були тут скіфи, сармати, «медобороді» готи, нормани-«секіроносці», стрімкі гуни! Хіба всіх згадаєш!
Данько ошелешено дивився на грифона. А той тим часом продовжував:
— Я ось згадав, що не встиг тобі подякувати, і, здається, таки вчасно тебе знайшов. Ці потвори тільки й можуть, що на самотніх добрих мандрівників вдесятьох на одного нападати.
Нарешті, Данько, ще нічого не розуміючи, набрався хоробрості і промовив тремтячим голосом:
— А за що ти вирішив мені подякувати?
Грифон якось зовсім по-людськи махнув лапою перед собою:
— Та тут історія така вийшла — цей клятий Чалма-бек зміг мене за допомогою свого чаклунства підкорити. Я собою не володів і слухняно виконував його накази. Ось тільки пощастило, що втрапив на тебе, а ти вже спромігся своїм дивним талісманом мене від влади Чалми-бека позбавити і його закляття зняти. За це я тобі дуже вдячний і, що скажеш, те для тебе і зроблю. Розумієш, з давніх часів стережемо ми золото в далекій країні гіпербореїв, охороняємо незліченні скарби Рипейських гір. Віддано служили ми старим богам, і недаремно нас люди називали «собаками Зевса». Але боги останнім часом втратили значну частку своєї колишньої могутності. Ось цим Чалма-бек і скористався.
Данькові здалося, що грифонові не вистачає спілкування, тож він прагне скористатися нагодою і якомога більше поговорити з хлопцем.
— Так ось, друже, — продовжив грифон, — якщо хочеш, я можу тобі чимало золота принести. Або на твоїх ворогів так заклекочу, що вони й думати забудуть про ворожнечу з тобою.
Данько замислився, почухав у потилиці й нерішуче промовив:
— Ти знаєш, мені якось треба до Карпатських гір дістатися.
Грифон хляснув об землю одним крилом.
— Всього-на-всього? — здивовано запитав він.
— А ще їсти, — несподівано для самого себе додав Данько.
Грифон підвівся, неспішно побрів до морського берега й занурив одне крило у воду. Коли він витягнув крило, на ньому борсалося декілька рибин.
— Ну, ось тобі на вечерю для початку, — промовив грифон, протягуючи хлопцю крило із рибою, — а може трохи зачекаєш? Я швиденько за бараном злітаю.
— Та ні, не варто, — сказав Данько й почав збирати сухі стеблини очерету та уламки гілок для вогнища.
— Ну, як знаєш, — трохи розчаровано відповів грифон. Він дочекався, доки Данько назбирає добрячий оберемок хмизу, і обережно дунув на цей оберемок. Від його подиху весело затріпотів вогонь. Данько звично нанизав рибу на довгу гілку.
Уже стемніло. Данько підсмажував рибу, тримаючи її над вогнем. Ласкаво плюскалися морські хвилі, повільно набігаючи на берег, а нічне небо встигли всипати яскраві срібні зірки. Грифон сидів навпроти вогнища, і шкіра на його лев’ячому тулубі переливалася золотавими вогниками.
Данько, нарешті, дочекався, коли риба добре підсмажиться і протягнув одну грифону. Той, здається, більше із ввічливості підхопив її дзьобом і миттєво проковтнув. Данько всмак попоїв і відчув себе досить добре.
— Ну так як, — повернувся він до перерваної розмови з грифоном, — допоможеш мені до Карпат дібратися?
— Та звісно, — потиснув крилатими плечима грифон, — через море перелетимо, а там я тебе без перешкод до Карпат донесу. І не в такі краї літати мені доводилося. Колись, пам’ятаю… Але про це пізніше. Тільки Карпати ж великі — тобі куди саме треба?
Данько трохи подумав і промовив:
— Та непогано було б до Чорного лісу дістатися, поближче до міста Львова.
— Хороша назва міста, — кивнув головою грифон, потягнувшись своїм могутнім лев’ячим тулубом, — ось тільки я такого міста не знаю, бо сказати по правді, я останній раз у Карпатах був, коли Великий друїд кельтського союзу боїв і карпів попрохав нас допомогти подолати однооких аримаспів, під час Четвертої війни за золото Рейну. Але то довга історія.