Промовивши ці слова, інквізитор з погрозливою посмішкою втупився своїми безжальними очима в алхіміка Зенона.
«Казав же я панові Зенону, що треба негайно до Чорного лісу вирушати!» — із розпачем подумав Данько, відчуваючи, що справи набувають небезпечних обертів.
— Так ви згодні допомогти нашій справі? — єхидно запитав алхіміка інквізитор.
Той повільно опустив голову на знак згоди.
— Ось і добре, — чоловік у сутані потер долоні, і цей жест чомусь дуже не сподобався Данькові, — я піду до Ратуші залагодити деякі справи у магістраті, а ви тим часом збирайтеся. Через годину вирушаємо.
Інквізитор підвівся, махнув на прощання рукою й підійшов до дверей. Біля них він озирнувся і сказав:
— Тут, на вулиці, неспокійно, здається, цехи ваших русинів збираються з’ясувати, хто має право на привілеї у вашому місті. Тому я задля вашої безпеки наказав поставити біля будинку кількох охоронців із тих, які прибули зі мною. До скорої зустрічі.
Інквізитор злегка кинув головою й вийшов на вулицю. Данько побачив трьох латників у сталевих панцирах, які похмуро стовбичили біля будинку алхіміка.
Коли за інквізитором закрилися двері, Данько розгублено запитав:
— Хто це, пане Зеноне?
Той похмуро помовчав і промовив:
— Це інквізитор Густав, страшна людина. Я його добре знаю ще з тих часів, коли навчався алхімії у Празі. Скільки він невинних людей загубив, яких звинувачували у єресі та чародійстві!
— І він може княгиню Ярину погубити? — з острахом спитав Данько.
Пан Зенон тяжко опустився у крісло:
— Я ніколи не чув, щоб хтось міг врятуватись від нього.
Глава 3. Княжий маєток
Алхімік розгублено перебирав свої зшитки та інструменти.
— Треба збиратися, — невесело сказав він, — але що із собою взяти?
Біля вхідних дверей почулися голоси, і алхімік визирнув у вікно — кілька кремезних здорованів про щось сперечалися з латниками біля будинку.
— Пропустіть їх! — крикнув латникам пан Зенон. Ті неохоче пропустили двох здорованів у довгих фартухах.
— Вітаємо тебе, пане Зеноне! — вклонилися здоровані, коли зайшли до дверей. Їхні широкі плечі, здавалося, зайняли відразу півкімнати.
— Ну що, готове наше замовлення? — запитав один з них.
— Так, пане Любомире, — відповів алхімік, — мазь для цеху кожум’як знаходиться в моїй лабораторії. Данько, покажи її пану цехмістру.
Через хвилину кожум’яки повернулися, тягнучи кам’яну чашу.
— А що з вами трапилося, пане алхіміку? І чого це біля вашого будинку товчуться ці три зайди-латники? — запитав цехмістер.
Алхімік сумним голосом розповів про візит інквізитора і про його пропозицію, від якої аж ніяк не можна було відмовитись.
— От халепа, — ревонув цехмістер, — батько княгині стільки нашому Львівському братству допомагав, та й сама княгиня славиться своїм вмінням людей лікувати. Стільки добра зробила! Не було б у нас цієї колотнечі з німецькими цехами, то ми б показали цьому інквізиторові, що Львів є вільне місто, й нема чого зі своєю клятою інквізицією лізти!
Алхімік понуро розвів руками. Кожум’яки сунули йому кошіль з грошима, який алхімік байдуже кинув на стіл, попрощалися й вийшли з будинку.
— Пане Зеноне, — запитав Данько, — а майстер Орест далеко від маєтку княгині живе?
— Маєток знаходиться біля самого Чорного лісу. Будемо сподіватися, що ми зможемо допомогти княгині, а від неї відправимося до майстра Ореста.
Данько кивнув головою. Алхімік тим часом пішов до лабораторії збирати інструменти у дорожню торбу.
— Ти залишайся у фартуху, — наказав він Данькові — щоб інквізитор і далі думав, що ти мій учень. Та ось, візьми капелюх, щоб ти зовсім був схожий на городянина.
Данько нерішуче покрутив у руках чудернацький капелюх і нерішуче натягнув на голову.
Через деякий час біля будинку алхіміка під’їхав візок, запряжений двома кіньми. Візок супроводжувало з десяток добре озброєних вершників, між якими Данько помітив інквізитора Густава, який поважно їхав на віслюку.
— Ну ось, — із тугою в голосі промовив пан Зенон, — це по наші душі гайвороння злетілося.
Данько зітхнув, вони вийшли з будинку й сіли на візок. Інквізитор махнув рукою, і зловісна кавалькада вирушила до міської брами. Мешканці Руської вулиці проводжали їх похмурими поглядами. Здавалося, всі вже провідали про зловісну мету інквізитора.