Данько пополотнів. Він пізнав голос сеньйори Гельди. Хлопець мимоволі зсунув капелюх на самі очі.
Раптом інквізитор схопився за серце й захитався. До нього підбігли його охоронці й підхопили під руки. Обличчя інквізитора було надзвичайно блідим, на лобі виступили краплини поту. Утім, він швидко оговтався й відштовхнув латників.
— Це чародійство, спрямоване проти мене, — захрипів він, — у цьому маєтку справді діється диявольське чародійство!
Ворота відчинилися, й інквізитор рішучими кроками увійшов у двір маєтку, замощений бруківкою. За ним посунули латники, і зарипів колесами віз, у якому сиділи алхімік Зенон та Данько. Хлопець увібрав голову в плечі та злякано озирався навколо. Позаду зі зловісним скрипом повільно зачинилися ворота.
Глава 4. Лялька із голкою в серці
На подвір’ї маєтку їх зустріла сеньйора Гельда. На ній поверх темного плаття була одягнена широка чорна накидка, зав’язана на шиї шовковим шнуром. Великі виразні очі були холодними, хоча її темно-червоні вуста солодко посміхалися.
— Дякуємо, що завітали до нас, пане Густаве! — привітно сказала вона. — Сподіваємося, вам, як людині досвідченій, вдасться зняти підозри з цього маєтку.
— Розслідування покаже, — суворо відповів інквізитор, — але обіцяю, що слідство буде неупередженим і гарантією цього буде участь львівського алхіміка Зенона, який разом зі своїм учнем прибув сюди.
Данько після цих слів опустив голову ще нижче й підняв плечі. Сеньйора Гельда байдуже ковзнула по ньому поглядом і сказала:
— На жаль, опікун княгині знаходиться далеко, а сама княгиня останнім часом занедужала, тому прошу з усіма питаннями звертатися до мене.
Інквізитор похмуро кивнув і став підійматися сходами, що вели до дверей палацу. Алхімік і Данько пішли за ним. Палац був стародавнім, з високими кам’яними стінами та вузькими вікнами, що більше нагадували бійниці. Вони зайшли у простору залу з високим каміном, у якому палав вогонь. По коридору та вздовж стін стояли лицарські обладунки, на стінах висіли довгі дворучні мечі та щити з химерними гербами. Між зброєю Данько побачив широкі гобелени, на яких було зображено лицарів на баских конях та прекрасних дам, які тримали в руках квіти, сумно визираючи з високих стін кам’яних замків.
Весь час Данько уважно розглядав коридори та двері палацу, прикидаючи, як саме можна було би втекти звідси з Яриною, якщо справи повернуться на гірше.
Сеньйора Гельда завела їх до камінної зали й запросила сісти на круглі стільці.
— А ваш учень нехай побуде в коридорі, зараз ми обговорюватимемо справи, про які не повинні знати непосвячені, — промовив інквізитор.
— Іди, хлопче, — кивнув Данькові алхімік Зенон, — тільки принеси мені торбу з моїми речами, яку я залишив у візку.
Данько, який відразу відчув себе незатишно в цій похмурій залі та ще й у присутності сеньйори Гельди, яка, на щастя, поки його не впізнала, із радістю пішов до виходу. За своєю спиною він почув голос Гельди:
— А зараз я приведу княгиню Ярину.
Данько вийшов у ледь освітлений коридор. Раптом його увагу привернув малюнок на невеликому гобелені Данько підійшов до нього і спробував уважніше роздивитися. На гобелені було зображено високого сивобородого старця, який протягував закутому в лати рицарю меч і чотири стріли, що лежали на товстій книзі.
У цей час за спиною Данька почулися легкі кроки. Данько перелякано озирнувся й миттю протиснувся за обладунки, що стояли біля стіни. До лат було прикріплено довгий парадний темно-синій плащ з вишитим золотом гербом. Данько надійно заховався за плащем і обережно визирнув з-за його краю. Прямо перед ним стояла спиною сеньйора Гельда. Вона хижо озирнулася на двері зали, з якої щойно вийшла, і в її чорних очах зблиснули зловісні вогники. Сеньйора дістала зі своєї чорної накидки невелику ляльку. Данько здивовано помітив, що іграшка була вбрана в чорну сутану — майже таку, як на інквізиторі. Гельда підняла ляльку, звертаючи її дерев’яне обличчя в бік зали, щось прошепотіла й різким рухом встромила довгу голку в її груди! Потім сеньйора задоволено заховала ляльку під свою накидку і зникла в темному коридорі.
Данько вибрався з-за обладунків і обережно, озираючись на всі боки, вийшов на вулицю. Латники інквізитора стояли біля воріт палацу. Данько обійшов їх, витягнув з воза торбу алхіміка й замислився. Справа дійсно почала набирати небезпечних обертів.
Хлопець зітхнув та з великою нехіттю знову увійшов до палацу. Коли він знову опинився в залі, то відразу побачив княгиню Ярину. На ній була та ж біла сукня, у якій її востаннє бачив Данько. Дівчина ледь стояла на ногах, і її очі на схудлому блідому обличчі зацьковано дивилися на інквізитора. Той сидів, потираючи руками свої груди навпроти серця, і суворо дивився на княгиню.