Тут Данько не витримав, закричав від жаху й разом зі стільцем з гуркотом покотився на підлогу.
Глава 6. Зоряна доріжка у бронзовому дзеркальці
Данько відразу підхопився і, на бігу розтираючи забите плече, стрімко побіг коридором. У три стрибки він перескочив через сходинки й увірвався до зали. Алхімік Зенон здивовано вперся очима в захеканого, переляканого Данька.
— Пане Зеноне, там, там… таке! — ледь переводячи подих загорлав Данько, — там ТАКЕ! Треба швидше тікати звідси!
Але не встиг алхімік і рота розкрити, щоб докладніше розпитати хлопця, як у залу увірвалися охоронці інквізитора. Один з них, без довгих розмов, ухопив Данька за комір, а двоє інших скрутили алхіміка. У залу неспішно зайшов інквізитор Густав, за ним — сеньйора Гельда. Данько помітив, що інквізитор сильно змінився. Тепер його голомоза голова була закрита гостроверхим чорним каптуром, з якого виглядало бліде обличчя й жахав пустий погляд запалих очей.
— Тепер я, нарешті, зрозумів, що ви й ваш учень є співучасниками відьомських злочинів княгині Ярини. — Повільно глухим голосом промовив інквізитор. — До того ж, цей хлопець збирався завадити ходу розслідування, відвернувши підозру від відьми. Завтра вранці я відвезу вас до краківського церковного суду, який, не сумніваюсь, засудить вас до страти на вогнищі. Вранці я проведу допит із тортурами, зважаючи, що ви і княгиня Ярина відмовляєтесь від визнання своїх злочинів.
— А тепер накажіть відправити затриманих до підвалу, — почувся голос сеньйори з-за спини інквізитора.
Данька й алхіміка мовчазні латники потягнули із зали, провели коридором і вштовхнули в холодний сирий льох. Коли двері зі скрипом зачинилися, алхімік Зенон сів на підлогу й обхопив руками голову. Данько в розпачі озирався навкруги.
— Так що ж ти побачив? — запитав алхімік.
Хлопець коротко розповів про розмову сеньйори та інквізитора і про жахливе видовище під час спалаху блискавки.
— Я так і думав, — у відчаї промовив алхімік, — у залі не було жодного дзеркала, а коли я ближче підійшов до Гельди, то побачив, що моє відображення у її зіницях було перевернуте.
— І що це означає? — похмуро запитав Данько.
— Хіба не зрозуміло?! Сеньйора Гельда є упирем і відьмою! Їхні постаті не віддзеркалюються.
— Що ж робити? — приречено запитав Данько.
Алхімік тяжко зітхнув і підійшов до вузенького віконця, закритого товстими ґратами.
— Якби можна було звідси вибратися й повідомити майстра Ореста! Напевно, він міг би щось придумати. Але як звідси втекти?
І тут Данько згадав про колбу з чарівною маззю, яку він прихопив у лабораторії.
— А може спробуємо це? — запитав хлопець, протягуючи колбу панові Зенону.
Той здивовано подивився спочатку на колбу, а потім на Данька. Хлопець надав своїм очам невинного виразу й потиснув плечима. Алхімік махнув рукою й підійшов до маленького заґратованого віконця без скла. Знадвору до комірчини залітали краплі зливи, що бушувала надворі.
— Слухай, Даньку, — сказав алхімік, озирнувшись на хлопця, — навіть якщо мені вдасться розсунути ґрати, пролізти в це віконце зможеш тільки ти. Спробуй вибратися з маєтку й дістатися до майстра Ореста. Тут алхімік зняв з шиї невелику шкіряну торбочку й витяг з неї маленьке бронзове дзеркальце.
— Зараз на небі хмари, але коли ти будеш дивитися в це дзеркальце, то в ньому зможеш побачити зоряну доріжку. Йди цією доріжкою, вона виведе тебе до майстра Ореста. Розкажеш йому все.
Данько протягнув руку, обережно взяв дзеркальце й заховав його в кишеню. Тим часом алхімік натер свої руки до плечей чудодійною маззю.
Він підійшов до віконця, уважно подивився на свої пальці і взявся за ґрати. Глибоко вдихнувши, алхімік стиснув своїми руками товсті металеві прути. Ґрати затріщали, з них посипалася іржа, і вони повільно почали розгинатися.
За дверима почулися голоси, дзенькнув ключ у замку.
— Швидше залазь мені на плечі! — закричав алхімік. Данько підскочив до нього і швидко, наче мавпа, заскочив на плечі алхіміку, дотягнувся до зігнутих ґрат, ухопився за них і просунув голову назовні. Прямо перед носом він побачив калюжі на землі, у яких булькали дощові струмені. Вдарила блискавка. Двері в льох розкрилися й на порозі з’явилися озброєні слуги сеньйори Гельди. Вона сама стояла попереду зі смолоскипом.
Алхімік підштовхнув хлопця, і той кулею вилетів через віконце, плюхнувшись всім тілом у калюжу.
Десь у підвалі почулися крики, Данько скочив на ноги й не обтрушуючись побіг до воріт маєтку. Вартові стояли біля стіни, ховаючись від дощу. Побачивши Данька, троє латників кинулися йому навперейми. Данько заметався між ними. Він зрозумів, що через ворота йому проскочити не вдасться, тому, побачивши драбину, приставлену до замкової стіни, стрибнув до неї. Один з латників спробував схопити його, але послизнувся на мокрій траві та гепнувся в багнюку. Данько підбіг до драбини і став швидко підійматися. Хлопець сів верхи на стіну й озирнувся: з обох боків до нього, тяжко тупочучи чоботями по дерев’яному настилу, бігли двоє латників.