Артименко вибіг з Ігорем із кіоска «Вістей» і підбіг до гурта, що стояв біля Карачевського. Його огорнула нетерплячка — очі палали цікавістю.
— Ну, панове, відчиняйте чим скорше — звернувся до чужоземних інженірів, що стоючи біля Карачевського, щось живо між собою перемовлялися, споглядаючи то на судно то на себе — а то фру Геріксон не діждеться свого мужа!
Хотів ще щось сказати та замовк. Його збентежив вираз лиця чужоземних інженірів, тих, що будували міжпланетне судно й тепер прибули його привитати. Якийсь не то жах відбивався на їхніх лицях, не то збентеження й якась блідість. З їх уриваних слів та викликів, які глушила музика та оклики «слава», що все ще неслися із трибун, не міг нічого вирозуміти.
Нараз двох із них підбігло до судна й станула на степениці. Хвилину вдивлялися в судно, розглядаючи його з усіх боків, відтак підсунулися висше, аж до ґалєрійки. Один переставив ногу через поручча ґалєрійки, підійнявся висше й глянув крізь те незаслонене віконце, з якого продиралося блакитне світло. Глядів хвилину, а відтак наглим рухом подався взад, перескочив ґалєрійку й потягаючи за собою товариша, збіг скоренько по степениці на долину.
Кричав щось, розмахував руками і біг в сторону своїх товаришів, що підходили із іншими до судна.
Гурток спинився.
Незрозумілою видалася Артименкові, як і усім зібраним на майдані, що здалека гляділи на судно й гурток людей біля нього, ця поведінка американського інженіра. Його оклики і рухи були такі дивні, так не гармонізували з повагою хвилі, що мимохіть огорнув усіх якийсь нез’ясований жах, непевність та дрож цікавости.
Що таке?
Чого ота зупинка?
Що сталося?
Та за хвилину вияснилося усе і для витального комітету із професором Карачевським на чолі і для глядачів на трибунах.
Бо оте судно, що мовчаливо зупинилося на летунському майдані проти гетьманської трибуни, це не була «Queen of Virginia», хоч здавалося її вірною копією, а в ньому не було тих, що перед роком вибралися в дорогу до Марса. Ні професора Дудлєя, ні інженіра Ґрегема ні подорожника Геріксона.
А дзвони дзвонили дальше по всій Україні — від моря аж до срібної землі у верховині.
Рожева заграва здіймалася над Дніпром, будилися жайворонки по житах, стріпуючи росу сріблисту із крильцят.
Свитало.
ДРУГА ЧАСТИНА
В КРАЇНІ БЛАКИТНИХ ОРХІДЕЙ
I
Це, що тепер розігралося на очах тисячної юрби, зібраної на летунському майдані на світанку, у ту пам'ятну ніч з 25-го на 26-го травня, видавалося Степанові Артименкові якоюсь фантастичною казкою, киненою ґеніяльною уявою талановитого режісера на екран фільмовика, казкою, що саме розгорталася перед його очами.
Вже те одно, що судно причаливши сторчіло як закляте й ні один рух не зраджував в його пасажирів охоти показатися на світ Божий, говорило йому, що тут щось не в порядку Це невловиме вражіння непевносте можна було запримітити й у зібраної юрби, яка не могла зрозуміти, чому саме в такій хвилині й зупинка. Чому панове з привитального комітету не витають, хоч музика відіграла «своє», чому оті закордонні інженіри, що зібралися біля проф. Карачевського бігають нервозно, розмахують руками, вигукують щось незрозуміле немовби сварилися між собою? Щось таємно-гнітуче, незясоване, загадочне уносилося над цілим майданом, осоту вал о людські душі.
О! — такий настрій поширюється як зараза!
Першому Харитоненкові прийшла думка, що треба «щось вчинити, щоб заспокоїти публику».
— Стрівай Степане — звернувся він до Артименка — ти тут полишися, я попробую втихомирити нашу публику.
І заки Артименко вспів його спитати в чому річ, Ігор побіг скоро поміж трибуни в напрямі телевізійної централі. Не минула й хвилина, як по цілому майдані відізвалися мегафони, які голосили, що хвилева задержка в церемонії привитання є намічена у програмі а спричинена вона такою звичайною річю, як те, що ріжниця між кількістю кисня в атмосфері Землі й Марса є того рода, що подорожні не можуть рискувати своїх легенів негайною появою на майдані. Це, й ріжниця в тисненню воздуха є причиною, що довго дожидані гості мусять ще коротенький час перебути в судні.