Вже перших вертаючих із летунського майдану видців стрінули на київських вулицях рознощики ранішного видання «Вістей», де в барвистому, широкому описі подавалося подробиці причалення міжпланетного судна та поява Марсіян на летунському майдані. А де далі зявлялися, щораз то нові вістки, подробиці й таки так видумані описи всяких київських Газет, а в городській телєґрафічнійі і телевізійній централі урядовці аж падали із знесилення, не могучи упоратись із розсиланням депеш на всі сторони світа подаваних чужими кореспондентами.
Переславшись не цілих дві години і взявши холодну купіль, Артименко поїхав в Академію Наук, звідкіля в передполудневих годинах мала вибратись комісія для оглянення й розслідження міжпланетного судна, що все ще сторчіло на летунському майдані. У вестібюлю стрінувся з Ігорем, який розмовляв там з американськими інженірами, що також ждали на виїзд комісії.
— Здоров Ігоре, виспався? — спитав Артимеико простягаючи до приятеля руку й здоровлячися з чужинцями. — Я бачиш, як той заяць все на сторожі. А що там наші Марсіяни?
— Мабуть відпочивають ще, та про них не журись
— ними піклуються добре. Цікаво буде побалакати з ними, якщо виспляться — відповів Ігор.
— Одно мене цікавить — звернувся Артименко до Американців, — якщо оте судно, що до нас прибуло не є «Queen of Virginia» то що з нею сталося і хто будував його на зразок тамтого? Що сталося із нашими трьома подорожніми? Чейже мусить бути якийсь звязок між «Queen of Virginia» і прибуттям Марсіян на землю.
— Це ми саме й розважуємо — відізвався один із американських інженірів. — Одно певне, що техніка Марсіян мусить стояти принайменше на рівні
нашої, якщо їм вдалось збудувати судно, в якому відважились перелетіти такий простір. Хоч я давби свою голову, що до тієї будови прикладав свою руку й містер Ґрегем! — додав Американець.
— Так значить думаєте, що наші подорожні живуть й що «Queen of Virginia» не стрінула ніяка катастрофа? — почав знов Артименко. — Так чомуж вони не вернули разом з Марсіянами? Тут загадка виринає за загадкою, а всьому тому винен мій приятель Харитоненко — сказав Артименко сміючись. — Колиб він був не знадив Марсіян сюди до Київа — то хто знає чи людство булоб собі коли нагадало про «Queen of Virginia».
— Ти мабуть лихий на те — відповів Ігор. — Певно тепер спавби собі вигідно, перевертаючись на два боки а так мусиш вганяти по Київі, Степане! Що? Але пожди, поки та Марсіянка проспиться! А в неї оченятка!…. І Ігор підморгнув до Степана значущо та цей процідив тільки:
— Не розглядав ще! — й почав дальшу балачку з Американцями.
— А знаєте, пане редактор, — почав один американський інженір, — ще одно трівожить мене за долю наших дослідників. А саме: якщо вони живуть і їх не постигла ніяка катастрофа, то повинні були подати яку вістку про себе, хочби через отих Марсіян, що прибули до нас в судні, скопійованім з їхнього. Отаку маленьку вістку — «не лякайтесь за нас, ми живемо» — й тільки.
— Вони може й подали — сказав Артименко, та там на майдані ніхто про це не тямив, так були всі оголомшені нечайною появою Марсіян. Ну, нехай, та як тут порозумітися з тими Марсіянами? Знаєте, панове, їх мову? — звернувся Артименко до Американців. Треба буде доволі великого труду, заки потрафимо розуміти їх а вони нас.
Вправді минулої зими десь там у Гватемалі на якомусь університеті один з професорів оголосив був курс викладів з марсіянської фільольогії, але його скоро замкнули в домі для божевільних докинув Артименко підсміхаючись. — Та пождімо!
Хто знає, що скриває ще у собі міжпланетне судно, яке відпочиває собі покищо на летунському майдані. Ось тут скривається розвязка! — кликнув, вказуючи на проф. Карачевського, який вказався на сходах в товаристві чужоземних членів Академії та експертів, готових до виїзду на летунський майдан.
Привитавшися, Артименко й Ігор прилучилися разом з Американцями до ученої комісії й за хвилину їхали вже київськими вулицями в сторону летунського майдану.
Дорогою оглядали город потапаючий в золоті весняного передполудневого сонця.
Київ святкував.
Вулиці були повні прохожих, що хвилини стрічалося громадки людей стоячих на розмові, між якими увихалися продавці Газет із свіжими новинами. Ігор й собі придбав жмут свіжих газет — якими увихалися продавці газет із свіжими новинового, здебільшого повторялося на всякі лади все те, що бачив або що було йому знане, а те що робило вражіння новости було видумкою. Старий як світ звичай ґазетчиків. Коли нема нічого нового, тоді пускаються в рух телеграми на власнім шнурку.