Тут щойно відсапнув добре й звертаючись до свого льондонського товариша сказав:
— Ну й важкі оті комісії, на яке лихо видумали їх!
— Yes! — вилетіло зпоза зубів Британця, що було його одинокою відповідю, яку можна було собі всяко поясняти.
За хвилину й інші члени комісії були докладно про все поінформовані, що там в нутрі судна коїться й проф. Карачевський попрощавшися із командантом сторожі, дав знак до повороту. Стискаючи міцно касету всів із своїм англійським товаришем до першої повозки. І коли вже повозка котилася по висипаному гладенько піском майдані не зважувався він оглянутися, немовби лякався, що за ним стежить блакитна орхідея. Артименко втиснувшися в подушки повозки перевірював дорогою в думках свої вражіння з останніх хвилин.
— Так, це одно певне, — думалось йому — що наші сміливі подорожні живуть, не загинули. Принайменше були ще живими в тому моменті, як те судно покидало Марс. А хто це ті червоношкірі їхні приятелі? Чому саме вони приїхали і як пояснити собі їхню доволі дивну поведінку, коли станули на землі? Тут нова загадка, якої розвязка скривається може в касеті, що її везе Карачевський.
А орхідея?
На сам спогад про неї морозом пройняло Артименка. Усею силою волі силкувався прогнати образ несамовитої орхідеї, що настирливо виринав перед очами його душі.
Бр!..
Яка сила заклята в її пелюстках, який пронизуючий погляд її зловіщого ока!.. Це саме й той марсіянський дарунок, про який згадував Американець. І хотілося їм, тим Марсіянам, возитись із такою чічкою тількі світи!… А дальше майнув в його думках образ, як преславна комісія і він сам за нею, хоробро утікали…
— Я й не знав, що в старого Карася така сила в ногах — звернувся Артименко до Ігоря, що сидів мовчки біля його.
— Шкода що ти не бачив! На найблищих перегонах взявби першу нагороду якщоб зголосив свою участь! Ну, а що ти на це все, Ігоре?
— Я? Якби тобі сказати. Жду на те, яку розвязку зготовить нам ота загадочна касета й не випереджую подій. Для мене одно останеться доконаним позитивним фактом а саме те, що таки вдався перелет з нашої землі на другу планету і з неї на землю, що для людства має більше значіння ніж те, що Марсіяни мають червону шкіру а марсіянські орхідеї підморгують одним оком…
З тим моментом розкривається для людства новий шлях й може саме тією подорожю зроблено один крок вперед в напрямі розвязки тайни буття. Що поможуть тут й найбільш, витончені фільософічні системи й спекулятивні міркування, коли при кожному розгоні вдаряє людина головою об твердий мур того безмежного простору, що її окружає з усіх боків й завертає її назад у те рідне кубелечко, в якому вона коротає свої дні. Простір! — чуєш цей простір, що його давні вчені скасували, стає для людини цими вязничними мурами, з поза яких може вона тільки свій зір тужливий у світи далекі посилати! А то тупцює вона на одному місці доходючи по довгих, важких трудах до того завтра, в якому, придивившися близше, розпізнає своє призабуте вже вчора… Візьми хоч би тільки те, що ціле наше знання з його великанським розвитком в усіх областях дуже маленько посунулось вперед з того часу, коли будувалися єгипетські піраміди чи святиня сонця в Тлякскаля в Юкатані. Ріжниця у тому, що богато з того знання забувалося по дорозі віків і треба було що якийсь час знова робити нові відкриття й винаходи а богато забувалося на віки, вилетіло з людської пам’яти. Чи думаєш, що без знання не змогли б були єгипетські жреці обчислити місячні й сонячні затьми та поділити рік на місяці й дні? А проте тільки віків треба було ждати на появу цього вченого Бельгійця, що ущасливив нашу студіюючу молодь цією богатоциферною бестією!… Так, так! Колиб тебе, Степане, замкнути на деякий час у святошинській самотині, так ти у своїх роздумуваннях не до таких ще вислідів прийшовби.
Повозки котилися вже київськими вулицями прямуючи в сторону Академії Наук, де мабуть дожидалися повороту комісії. На одному закруті вулиці, коли авто стало поволіше котитися, Ігор кликнув на рознощика Газет й купив найновіше видання «Слова».
Скоро пробігав зором по, на всі лади перемелюваних,
звісних йому новинках, аж спинився на бюлетені, виданім про стан здоровля Марсіян.
— Читай Степане, — сказав до Артименка підсовуючи йому газету. Цей мовчки почав читати.
— Година 14 хвилин 15. Гетьманський терем.
Приміщені у гостинних кімнатах гетьманського терему марсіянські гості почуваються добре. Скріплююча сироватка й восьмигодинний сон вплинули корисно на їхні організми. Живчик нормальний, віддих ще дещо прискорений. Легені працюють нормально. Пробудившися заговорила марсіянська дівчина якоюсь співучою мовою, що нагадує старогрецьку чи баскійську, після оцінки звісного фільольоґа проф. Богатченка, що як представник Академії Наук був приявний в тому моменті. Марсіянам подано буліон та коняк, що теж причиниться до скріплення їх сил.