Є надія, що при збереженню повного спокою зможуть вони за кілька днів прийти на стільки до сил, що буде можна почати із ними спроби порозумітися. До цьогож часу всякі відвідини непокликаних осіб то що, суворо забороняються.
Підписано: Др. Іляшенко, прибійний лікар Його Світлости Пана Гетьмана в. р.
Др. Вашкевич ординуючий лікар Київської Станиці Червоного Хреста в. р.
— Ну й тут все гаразд — сказав Ігор. Вони під доброю опікою й не сумніваюся, що за кілька днів др. Іляшенко поставить їх твердо на ноги.
— Цікаво, звідки наші вчені візьмуть того фільольога — почав Артименко, щоб порозумівся з цими Марсіянами.
Ну, й чиста морока! Тепер прийде мода на фільольоґію. А то досі обертав я на всі боки математику й астрономію а тепер треба перевчитись й пуститись на фільольоґію. Морока кажу тобі та й годі! Ось ще сьогодні, як верну з засідання Академії то треба забратися зараз до студій над старими і новими мовами.
Хоч правду сказатиб мені требаби радіти, що знов новий коник трапився, на якому можна буде якийсь час потупцювати. А то надоїла вже, їй Богу, та астрономія і Карасеві мудрощі. Я кажу тобі, Ігоре, Пан Біг ласкав на газетчиків!
— Та я ось скочу на кілька хвилин в редакцію — говорив дальше Артименко, коли повозка під’їздила до Володимирської — щоб викинути з мого записника й голови все те, що призначене на сьогоднішню вечірню страву для моїх читачів й думаю, що вспію ще на засідання Академії в час повернути.
На його знак повозка спинилася й Артименко попрощавшися з приятелем побіг у редакцію «Київських Вістей».
А Ігор поїхав дальше й за кілька хвилин висідав перед палатою Академії Наук, перед якою зібралася численна публика дожидаючи повороту научної комісії, що мала скласти звідомлення із оглядин міжпланетного судна.
IV
Була точно вісімнадцята година, коли в великій салі засідань Київської Академії Наук, виповненій по береги ученими та запрошеною публикою, появився за президіяльним столом проф. Карачевський, щоб відкрити святочне засідання. Праворуч й ліворуч його засіли чужоземні члени Академії, що творили почесну президію засідання, а при окремому столику на право незмінний секретар Академії, молодий палєонтольоґ Леонтович із своїми писарями та писарками.
Саля була переповнена.
Обі бічні ґалєрії виповнили переважно чужоземні гості та представники преси, гетьманська льожа аж мінилася одностроями з найблизшого окруження пана гетьмана.
Поволи затихав гамір, а очі всіх спрямовувались на президіяльний стіл, на якому біля карафки з водою лежала невеличка касета, яку забрав проф. Карачевський із судна.
Чужинці з цікавістю розглядали салю з її чудовими стінними мальовилами та картинами, порозвішуваними по бічних стінах попід ґалєрією. Придивлялися численним портретам учених та діячів української землі, що добрими поглядами дивилися із своїх портретів на салю, то довше спинялися на великанській картині Кондратенка на фоні президіяльного стола, що представляла собою той момент із походу кн. Ігоря на Половців, коли князь, спинивши свого коня, звертається до своєї дружини зі зазивом боронити рідню країну перед східними кочовиками.
Проф. Карачевський спровола піднявся зі свого крісла, витер хустинкою пенсне, заложив з повагою на ніс і почав свою промову.
Нагадав усі змагання сміливих дослідників на протязі цілого розвитку людства видістатись поза той зачарований круг, який зачеркнула для людини земля, всі оті спроби дістатися на інший світ, що лежить поза нашою землею, всі ті поривання людського духа, що досі кінчилися більш чи менш болючими невдачами. Мов орел замкнений в залізну клітку, зривається дух людський до лету в простори і тисяч разів падучи не зневірюється в свойому пориванні, не втрачає надії на прийдешню переремогу.
І покланявся тіням всіх тих, що впали на тому шляху далекому, мостячи дорогу прийдешнім поколінням, що відійшли з тим гірким почуванням, що може й сповниться їхня мрія, може ділом стануть їх задуми, та їх вже не буде..
Падали слова проф. Карачевського у салю і доторкалися душ його слухачів.
А сьогодні гордощами сповнена його душа, а з нею й людство ціле, бо те, що мрією віків цілих було — стало ділом.
Те, що в снах тільки ввижалося, те, що предметом насміху було в очах профана, сьогодні стало довершеним фактом.