Орхідеї відзивалися….
Не знаю, як це сталося та ми побачили, як Геріксон завернув і почав утікати. Дужими кроками гнав у сторону входу у долину з револьвером в руці, піднесеній у гору. На момент один пристанув, обернувся і почав стріляти, ціляючи навмання в гущавину, де росло найбільше орхідей.
Як довго це трівало й кілько разів він вистрілив — не знаю. Тямлю тільки, що відгомін вистрілів гомонів ще довго у горах, а в моїх ухах дзвеніли Геріксонові слова:
— Скоріше звідси!..
Я втікав, а зі мною Ґрегем, маючи перед собою тільки мигаючий сілюет Геріксона, а за нами сичіння орхідей!..
Тут проф. Карачевський спинився у свойому читанні і вдоволеним зором глянув в сторону, де сидів Артименко. Так і читалося в тому погляді слова:
— Бачиш, не такі смільчаки, а втікали, що аж курилося за ними!
І кивнувши головою поправив пенсне й читав дальше.
Рання заграва продиралась поміж сутінок. Першою думкою в мене було, що котрийсь з моїх приятелів встав раніше й не закрив шатра, виходючи. Та ні! Ґрегем й Геріксон спали міцно біля мене, загорнувшися добре у спальні мішки.
Нараз якась тінь закрила вхід у шатро. З мого місця добачив я якусь постать на весь її ріст, що станула перед шатром, а біля неї другу.
Не ворухаючись, став я роздивляти ці постаті, на скільки це було можливе серед раннього сутінка й мого лежачого положення і запримітив, що своїми смаглявими лицями й одягом скидались вони на Індіян із індіянського резервату в Арізоні, яких я, будучи там нещодавно, бачив. Вищий із них мав через плече закинене ранчо й широкого бриля на голові, другий загорнений в якусь драну опанчу підперезану ремінним чересом. Оба підзорливо зазирали у шатро то згинаючись, щоб краще заглянути, то відступаючи на бік, щоб окинути зором ціле шатро.
Я торкнув Ґрегема і той збудився.
— Тс! Гості! — пошепки сказав я до нього.
Ґрегем підвів дещо голову почав і собі придивлятись. За хвилину й Геріксон пробудився із словами:
— Ух! Як холодно! Яка мара розкрила шатро?
Та вмить побачив, що на дворі є хтось і замовк.
Наші гості почувши мабуть рух у шатрі відступили, здається від нього, бо вхід став знов ясніший й у ньому не видко було нікого.
— Це гаразд, — сказав Ґрегем, — коли вони нас бояться, значить ми можемо, їх не лякатися. Вставаймо!
І з тими словами виліз, із свого спального мішка й почав одягатися. Ми теж пішли за його приміром й незабаром були готові із нашою туалєтою. Перший вийшов із шатра Ґрегем — ми за ним.
Кілька кроків від шатра стояло двох, щось якби, як на перший погляд здавалося, чабанів, а біля них паслося у траві два гейби буйволи чи подібні до них сотворіння. Із своїми смагляво-червоними лицями наші незнайомі дійсно скидалися на Індіян і я заплющивши очі мав вражіння, що все досі був сон а я дійсно у індіанській прерії у Арізоні…
Видко було, що вони нас лякалися, бо з острахом споглядали на нас поступаючись боязко назад за своїх буйволів.
Ґрегем зробив, яке міг найпривітніше лице й замахав рукою на знак, щоби не лякалися. При тім забалакав найчистішою говіркою американських ковбоїв, та це мало помогло.
Наші незнайомі видимо трусилися зі страху й не проявляли охоти підступити близше. Тоді Геріксон, який цілий час видимо думав про щось, почав шукати по кишенях і по хвилині витягнув малу люльочку, наложив в неї тютюну й закурив пускаючи, проти себе пусті димові колісцята. Пакнувши кілька разів витягнув люльку з рота й простягнув її до незнайомих. Мабуть нагадав собі читані в молодечих літах індіянські історії й «люльку мира»… й хотів, спробувати і цього експерименту. Та і це не помогло.
Вкінці всі ми почали давати руками знаки, що ми прийшли з гір, що мабуть ще більшим острахом пройняло наших чабанів, бо заговорили живо між собою, якоюсь звучною мовою. Повторялося в ній часто слово фа, яке вимовляючи з острахом споглядали на верховину, з якої саме ми прийшли.
Минуло доволі часу заки ми заспокоїли їх то мовою то знаками, даючи їм до зрозуміння, що ми хочемо дальше на схід, щоб вони провели нас до якої оселі.
Недовірчиво оглядали нас ці наші чабани все ще не осмілюючись підступити близше. Щойно як Ґрегем витягнув пляшку з коняком, налив нам і ми випили а відтак наливши чарки простягнув до них, один з них, цей висший, відважився підступити близше цікаво приглядаючись чарці.
— Пий, бра! — крикнув Ґрегем сміючись — Це французький коняк першої марки, ледви чи тут дістанеш такого!