Це я й сам знав. Посадники та кликуни яток не люблять затримуватися на одному місці надовго, а ґазуні взагалі приходили й відходили, як приплив.
— Ось іще одна річ, яка мене турбує. — Ерін простягла мені стосик фотографій вісім-на-десять. На білому полі внизу кожної йшов напис «ЗНЯТО ВАШОЮ ГОЛІВУДСЬКОЮ КРАЛЕЧКОЮ В „ДЖОЙЛЕНДІ“».
Я швидко їх прогортав і відчув, що треба ковтнути ще віскі, бо зрозумів — то були знімки Лінди Ґрей і чоловіка, який її вбив.
— Господи, Ерін, це не з газети. Де ти їх роздобула?
— У Бренди Раферті. Довелося до неї підлещуватися, казати, якою вона була чудовою мамою для нас, голівудських дівчаток, і зрештою вона здалася. Ці фотки я надрукувала з негативів, які вона позичила мені зі свого особистого архіву. Ось дещо цікаве, Деве. Бачиш стрічку на голові в Ґрей?
— Так. — Стрічка Аліси, як її назвала місіс Шопло. Блакитна стрічка Аліси.
— Бренда сказала, що на знімках, які надрукували в газетах, її зробили розмитою. Поліція думала, це допоможе знайти вбивцю, але цього так і не сталося.
— То, що тебе турбує?
Мене всі ті знімки теж турбували, навіть ті, де Ґрей та її супутник були тільки фігурами на тлі й упізнати їх можна було лише за її блузкою без рукавів та стрічкою Аліси, а також його бейсболкою та темними окулярами. Лише на двох фото Лінду Ґрей та її вбивцю було видно чітко й виразно. На першій вони стояли біля «Чашок-кружляшок». Його рука недбало спочивала на сідниці Ґрей. На другій — найчіткішій серед усіх — вони були біля тиру імені Енні Оуклі. Та все ж на жодному знімку чоловікового обличчя не можна було роздивитись як слід. Я міг би пройти повз нього на вулиці і не впізнати.
Ерін узяла фото з «Чашками-кружляшками».
— Глянь на його руку.
— Так, татушка. Я бачу. І чув про неї від місіс Ша. А що воно таке, як ти думаєш? Яструб чи орел?
— По-моєму, орел, але це не має значення.
— Справді?
— Так. Пам’ятаєш, я казала, що ще повернуся до Клодін Шарп? Молода жінка, якій перетяли горло в місцевому кінотеатрі — під час показу «Лоуренса Аравійського», а це вам не абищо, — для такого маленького містечка, як Рокі-Маунт, була великою подією. «Телеґрам» ще місяць її пережовувала. Копи знайшли аж одну зачіпку, Деве. Дівчина, з якою Клодін навчалася разом у старших класах, бачила її в барі і привіталася. Клодін відповіла на привітання. Та дівчина сказала, що біля неї сидів чоловік у сонцезахисних окулярах і бейсболці, але вона б і не подумала, що він з Клодін, бо він був набагато старший. Помітила вона його лише тому, що він сидів у кінотеатрі в темних окулярах… а ще тому, що на руці в нього було татуювання.
— Пташка.
— Ні, Деве. Коптський хрест. Отакий. — Ерін витягла ще одну копію і показала мені. — Поліцейським вона сказала, що спершу подумала, ніби то якийсь нацистський символ.
Я придивився до хреста. Був він елегантний, проте анітрохи не схожий на птаха.
— Два татуювання, — зрештою припустив я. — Птах на одній руці, хрест — на іншій.
Ерін похитала головою і знову тицьнула мені фото з «Чашками-кружляшками».
— На якій руці пташка?
Він стояв ліворуч від Лінди Ґрей і обіймав її за талію. Рука, що спочивала на сідниці…
— На правій.
— Так. Але дівчина, яка бачила його в кінотеатрі, сказала, що хрест теж був на правій.
Я замислився.
— Вона помилилась, от і все. Свідки постійно щось плутають.
— Звісно. Мій батько міг би цілий день на цю тему розводитись. Але поглянь.
Ерін простягала мені фото з тиру, найвиразніше з усього стосу, бо на ньому вони не просто проходили десь на тлі. Котрась із кралечок помітила їх у гарній позі й клацнула, в надії продати знімок. Та тільки той тип її послав. У грубій формі, якщо вірити місіс Шопло. Це нагадало мені, як вона описувала це фото: «Як він притискався стегном до її стегна, показував, як тримати гвинтівку, так, як це завше роблять хлопці». Напевно, місіс Ш. бачила розмитий газетний варіант фотографії, що складався з маленьких цяток. А в мене в руках був оригінал, такий чіткий і виразний, що в мене з’явилося відчуття, ніби я можу ступити крок, і опинитися там, разом із ними, і попередити Лінду Ґрей. Він справді притискався до неї. Його долоня лежала на її руці, що притримувала ствол гвинтівки двадцять другого калібру, і допомагала прицілитись.
Рука була ліва. А на ній — жодних татуювань.
— Бачиш? — спитала Ерін.
— Тут нема чого бачити.
— Отож-бо, Деве. Отож-бо.
— Тобто ти хочеш сказати, що це два різні типи? Один з хрестом на руці вбив Клодін Шарп, а інший, з птахом на руці, — Лінду Ґрей? Щось мені в це не віриться.