— Ти зараз що будеш робити?
— Йду в гуртожиток обідати.
— Пообідаємо разом?
— У гуртожитку?
— Ні, звичайно. У якій-небудь кав’ярні. А потім, якщо ти не проти, зайдемо в перукарню, добре?
— Для чого?
— Цей колір... Він трошки...
— Хто дав вам право вирішувати, із яким кольором мені ходити, а з яким ні?
— Ну, як хочеш.
Марина хвильку вагалася, а потім подумала: треба погоджуватись. Так вона кілька годин пробуде з Олексієм. І байдуже, що для цього треба ще раз перефарбувати волосся.
Марина ніколи не була в такому гарному салоні. Взагалі, у гуртожитку дівчата самі себе стригли, самі собі робили манікюри, зачіски на побачення, макіяж.
Марина пам’ятала, як пахла перукарня в дитинстві, коли її туди водила мама (мама вважала, що дівчинка повинна стригтися в перукарні, бо вона ж жінка — тільки маленька). Тоді там пахло водою й господарським милом, а ще чоловічим одеколоном. У Марини погано росло волосся, і мамі порадили дуже коротко підстригти доньку. Марина сиділа в перукарському кріслі й ревіла, що тепер її називатимуть хлопчиком, а мама обіцяла, що купить їй величезну ляльку і всі бачитимуть, що вона дівчинка.
— Що будемо робити? — спитала перукарка, критично оглянувши її волосся.
— Перефарбовувати, — писнула Марина.
— Як?
— Не знаю.
— Ви будете вибирати? — запитала перукарка в Олексія.
— Можу і я, — посміхнувся він.
— То в який колір будемо фарбувати вашу дівчину? — нетерпляче перепитала перукарка. Так, наче кудись поспішала.
Марина посміхнулася Олексієві в дзеркало. Їй сподобалося перукарчине «ваша дівчина».
— Маринко, може цей колір? — питав Олексій не то її, не то себе. — Чи цей? Який тобі подобається.
— Не знаю, — буркнула Марина.
— Хай буде ось цей, — зрештою, вибрав Маринин русявий.
І перукарка взялася чаклувати над Марининою головою.
Потім вони сиділи з Олексієм і чекали, доки подіє фарба. Кілька разів він, наче випадково, торкався її руки. У Марини шалено калаталося серце, але вона вдавала, що не помічає Олексієвих дотиків, бо дуже боялася зруйнувати цю казку. Вони розглядали каталоги із зачісками, кумедні — Олексій дотепно коментував. Вони сміялися, не помічаючи, як на них позирають інші відвідувачі.
Коли змили фарбу й уклали волосся, із дзеркала на Марину поглянула колишня Марина, із русявим волоссям. Ще їй підрівняли його й підстригли чілку. Насамкінець перукарка порадила, як краще вкладати волосся.
Коли справу із зачіскою було завершено й вони вийшли надвір, Олексій спитав:
— Може, кави?
Марина кивнула.
Він взяв її за руку й повів у кав’ярню неподалік. Вони сіли в куточку. Олексій торкнувся Марининого волосся:
— Так набагато краще, правда?
— Краще. Дякую. Але бідне моє волосся. Так його мордувати. Правда, сама винна. Можна ж було просто змінити відтінок, ні, захотілося експериментів. Ду-же-предуже дякую!
— Пусте. Ти дуже гарна, — Олексій провів пальцями по її щоці.
Марина затримала своєю рукою його руку, обернулася й подивилася у вічі. Він нахилився й легенько поцілував дівчину в губи. Марині хотілося, аби поцілунок тривав вічність, натомість це був дуже легенький поцілунок — наче метелик пурхнув над квіткою. Олексій почервонів і вибачився. Марині хотілося притулитися до нього, але він ще подумає бозна-що про неї. Їй якось стало незатишно. І вона знову не знала, про що говорити з Олексієм. Тому вирішила мовчати.
Олексій вів Марину до гуртожитку.
— Пам’ятаєш, як перукарка назвала мене твоєю дівчиною? — несподівано запитала Марина.
— Пам’ятаю.
— А я твоя дівчина? — продовжувала Марина. Вона мусила знати, що про їхні стосунки думає Олексій.
— Розумієш, це складно, — запнувся він.
— Чому? Я ж нічого такого не спитала! — не могла зрозуміти Марина. — Я поставила нормальне запитання. Я маю знати, що ти про все це думаєш і чи подобаюсь я тобі. Іноді мені здається, що подобаюсь, а іноді здається, що ти просто так зі мною, аби не нудитися.
— Хіба тобі погано так? — пробував припинити складну для нього розмову Олексій. — Будь ласка, не поспішай. Усе вирішиться саме собою. От побачиш. Дивись, як нам гарно. Хіба тобі погано зі мною?
— Погано. Тобто не з тобою погано. Погано те, що я нічого не розумію. В університеті ти дивишся на мене, як на таргана! До тебе підійти страшно!