У твоїй усмішці багато страждань. Але я тебе пам’ятаю іншою, худенькою і засмаглою, зі стриженим під хлопчика волоссям, просто з озера… Ти ніколи не вважала себе красунею, і це врятувало тебе від страждань, від власних примх, від зверхності і байдужості, бо якби ти знала, яка ти гарна, то була б однією з тих байдужих легковажних дівчат, які в молодості розбещені, а на старості – жорстокі, нестерпні й вимогливі до інших. Це тебе врятувало.
Ти – мій сірий невтомний метелик, моя пахуча материнка, мчиш своєю швидкою ходою, підстрибом у майбутнє, летиш, і твої зеленаві очі – очі наполоханого метелика – блищать від весняної алергії на пилок. І мені хочеться тебе зупинити, на хвилину вповільнити твоє життя і твою катастрофу, сказати – почекай, але в тебе вологі очі – чи від алергії, чи з утоми від життя, і я ловлю на льоту пилок, пахучий пилок твого запаху і голосу, найлюбіший пилок твого життя».
Наступного разу, коли він приїхав у лікарню і вона знову відмовилася вийти, він передав їй через лікаря листа.
– Не знаю, чи вона зможе прочитати, бо ліки, які ми даємо, вповільнюють роботу мозку, – пояснив лікар, але обіцяв передати.
Ще через день він подзвонив Гречці – Ніна прочитала листа, і тепер їй промивають шлунок. Ця божевільна жінка назбирала заспокійливих таблеток – ховала від медсестри під язиком, потім пхала під матрац і, зрештою, випила їх за один раз.
– Що ви їй такого написали? – хотів вивідати лікар, коли в смерть переляканий Гречка примчав у лікарню, боячись не застати Ніну живою.
Його впустили в палату – він схилився над блідим обличчям жінки, яку любив. Синювата, холодна і така приваблива, як ніколи досі. Він схилився над нею, поцілував німі повіки, щоки, чоло, волосся – злипле, давно не мите волосся… Жодній іншій він би такого не вибачив, але їй простив. Він думав: «Пташко моя, моя сіра самотня пташко». Грів у своїх її холодні безживні руки і шепотів:
– Крильця тобі нагрію, твої малесенькі крильця нагрію.
Лікар, дивлячись на ці вияви любові, поплескав його по плечу і заспокоїв.
– Вилікуємо. Тільки більше не пишіть листів, ви ж бачите, що це за дама. Найменший емоційний подразник – і зрив.
А зараз Гречка сидів під під’їздом жінки, яку збирався підірвати газом, і дивився на кота, що ніжно облизував мертву пташку. Чи не таку саму пташку він облизував кілька днів тому в лікарні? Чи не так само, як цей кіт, він задушив Ніну, теплу красиву пташку, яка любила життя і Гречку, розмовляла свіжим яблучним голосом і співала дитині колискові своїм фруктовим тембром…
А він її задушив. І мабуть, задушить іще одну, і цією пташкою буде навіть не Надія Павлівна, а його бабуся… Мороз по спині – якщо справді, немов у кіно, від іскри вмикача спалахне і вибухне Надьчина квартира, то поверхом нижче вибухне і квартира його бабусі… його любої бабусі, ще однієї пташки, яка любила Осипа Гречку… Їх лише двоє, жінок, які дали йому любов, і що ж, тепер оце він знищив обох?
Переляканий заєць
Підійшовши до свого помешкання, Надька побачила, що двері відчинені. Два дні тому вона забула замкнути квартиру. Бо звідси тоді вийшла щаслива забудькувата, хоч і чимось отруєна, Надька. А повернулася – самотня і хвора.
Під вечір Надька зрозуміла, що її шкіра гаряча, як сльози першого кохання, що її тіло палає. Надька обтерлась водою, розбавленою оцтом, випила кілька горняток шипшинового чаю і вкрилася всіма ковдрами, що були в хаті. Але вранці вона не прокинулася. Прокинулася вже по обіді, така ж гаряча, і ніяк не могла виборсатися з павутини заплутаних снів. Вона не вставала з ліжка, сподіваючись, що до вечора вигріється і видужає, але їй не легшало. Надьці геть не хотілось їсти, тому вирішила поспати ще трохи, тоді на ранок уже напевно видужає.
Ніяк не могла змиритися з думкою, що вона – це лише купка тліну з пульсуючими метастазами усередині, купка гнилої плоті. Здобувши нарешті здатність плакати, Надька це робила цілісінькими днями, оплакуючи свою діамантову минувшину, свою самотню діамантову минувшину, так і не знайшовши гідної оправи для свого тіла. А тепер – он вона, та оправа, пожирає її зсередини.
Надьці було шістдесят. Хоча тіло було, як у сорокарічної – ноги без целюліту, з підтягнутими м’язами, трохи худі і кощаві, але досі гарні. Живіт роздутий, та якщо не снідати, то до середини дня він ставав майже нормальний.