– Тобі, бабусю, до лікаря треба. Поглянь, що з твоїми ногами.
– Нащо мені лікар? Я тепер стала така сильна, що сама себе лікую. Якби не ця фарбована хвойда, то й з ногами нічого не сталося б. Але я тепер сильна, ти й гадки не маєш – яка, – бабусин голос задзвенів гордо, але очей вона не розплющила. Потім пояснила, – печуть очі…
Гречка досі тримав у руках тарілку з млинцями. Йому було гидко з неї їсти, але потім він поглянув на бабусині ноги, подумав, що їй, мабуть, уже дуже важко стояти біля плити, й буде образливо, якщо він не з’їсть млинців.
– Ти тут посидь, а я на кухню… У тебе там є соус якийсь?
– Майонез є.
– Добре, нехай буде майонез.
– Моя мама до тебе заходить?
Але бабуся не відповіла. Коли він доїв млинці і зазирнув у кімнату, бабуся спала.
Гречка вимив після себе тарілку. Потім пішов у душ, але душу не було. Стара ванна текла. Доводилося митися над мискою, а воду потім зливати в унітаз.
Наступного дня, коли він прокинувся, бабуся шаткувала капусту, щоб підкинути сусідці під вікна.
– У тебе зараз канікули? – запитала.
Гречці не хотілося розчаровувати бабусю і пояснювати, що його щойно випустили з тюрми. Тому перевів розмову на інше.
– А чому ти ванну нову не поставиш? Твоя тече.
– Я гроші збираю, у мене зайвих немає, щоб ванну нову ставити.
– На що ж ти збираєш гроші?
– Поїду до Джуни. Знаєш, є така цілителька…
– Ти ліпше до лікаря піди…
– А що мені твій лікар допоможе, якщо в мене вроки?
– Бабусю, які вроки… У тебе цукор підвищений, склероз, тобі скоро вісімдесят…
– Нічого, деякі жінки у моєму віці прекрасно почуваються, як дівчатка. А я чим гірша? Ця біла пройда мені сказала якось – ви геть не виглядаєте на свій вік. Ви така молода й активна. І що ти думаєш? Зурочила. Можеш скільки завгодно мене ображати, а я знаю, що роблю. Вік прожила…
– А снідати щось є?
– Хіба не бачиш, я зайнята? Який сніданок може бути?
Гречка вдягнувся і пішов геть. День був іще гарячіший за вчорашній, а в нього – жодного літнього одягу. Нічого не було. Тому зайшов до батька в офіс по гроші – батько ж усе-таки. Гречка-старший.
Осипа не пропустили на прохідній. Подзвонили батькові. Він вийшов, глянув на сина, потер собі очі – може, сльози накотилися, та він не хотів цього показувати.
– Ти… Ти в такому вигляді не ходи по місту. Ось тобі гроші, купи путній костюм. Знаєш, мені вчора друг казав – посада для тебе в Києві є. Керівна. То менше тут перед народом з’являйся, тебе тут знають. Поїдеш?
Гречка справді відчув, що в нього дивний вигляд – тепла куртка, шапка на очі, спортивні штани, черевики квадратні – колись це були наймодніші черевики в околиці, а тепер – наче з минулого життя.
– Поїду.
– І правильно. Поживеш у Ганни Василівни поки що. Вона трохи маразматична, але нічого. Терпимо. Приходила до мене кілька днів тому просити, щоб я виселив її сусідку з квартири, бо вона відьма… Треба ж… Ну нічого, потерпиш. До нас, це… не дуже ходи, – батько зніяковів. Він соромився Гречки. – Даремно ти тоді той цирк улаштував… Ну збив хлопця, ну то й що? Збив то й збив. Ніхто не вічний. А ти… Стидно тепер за тебе. Йди.
– Зідзвонимося?
– Зідзвонимося.
Гречка пішов у торговий центр. «Світ змінився, – думав Гречка, – тепер стільки красивого одягу, і дівчат, і всього… Не надивишся».
Коли переодягнувся і поснідав, пішов перед від’їздом відвідати Ніну. Ледве впізнав будинок – поремонтували дорогу, поклали новий тротуар, на дверях під’їзду – домофон. Не міг пригадати номер квартири. Зайти – вмів, а номера не пам’ятав. Порахував – від найменшого, який у цьому під’їзді, до четвертого поверху. На четвертому – чотири квартири, тому дзвонив на всі чотири номери. Думав – хто відгукнеться, Ніна чи її мама? І нарешті полегшено – Нінин свіжий яблучний голос:
– Хто там?
Відчиняє йому двері. Стоїть на порозі і широко розплющеними очима дивиться на Гречку. Впізнає і не впізнає. У неї біле пофарбоване коротке волосся. Зморшки. Відвислі груди теліпаються під халатом. Убрана в трикотажний халат, не довгий і не короткий, а саме такий, що наполовину вкорочує їй ноги. Гречка спершу подумав – то це заради цієї жінки я зруйнував собі життя? А потім вона простягнула руки і обійняла. Мокре обличчя біля його непоголеної щоки – сльози? Невже чекала? Простила? Любила? Дурман її запаху, тепло її тіла – усе попливло в тумані ніжності. Усе попливло, тільки й думав – жінка, кращих за яку не буває.