Тато поставився до появи в нас Тайфуна з олімпійським спокоєм, зате мама трохи розхвилювалася. Вона сказала, що тепер мої витівки стають усе нестерпнішими, й попросила тата вжити заходів. Тато відповів, що в моєму віці в нього вдома проживали три вужі, одна черепаха… Мама припинила цей перелік і видала нам наряд на кухню.
Тайфуна я взяла із собою, бо мама наказала запхати його в коробку з-під черевиків, а я не знала, як ставляться патрульні сектора 147 дріб Бета до проживання в коробках.
Ми сиділи з татом на кухні, чистили картоплю й слухали по транзистору репортаж з футбольного матчу, а Тайфун лежав під табуреткою й думав. Коли наші пішли до чужих воріт, тато облишив ніж і додав звуку. Я продовжувала чистити картоплю одна, аж раптом почула, як Тайфун просить хлюпнути на нього водою, і теж поклала ніж. Я забула, що дощовим черв’якам тепло протипоказане, а в нас на кухні навіть жарко. Поки я загортала Тайфуна в мокру ганчірку, наші програли, і тато остаточно засмутився. Він сказав, що від картоплі в нього почалися слухові галюцинації, що їсти картоплю в наш час абсолютний анахронізм і, якщо ввечері справді прийдуть гості, нехай чистять собі картоплю самі. Він вимив ніж і пішов дивитися концерт по телевізору.
— Ти мені допоможеш? — запитав Тайфун, коли тато пішов, і виповз з-під мокрої ганчірки. — Ти давала Васькові рибу?
Увечері я Васька ще не кормила, тому, почувши своє ім’я, він одразу зістрибнув із шафи. Тайфун привітно мигнув у його бік оком і сказав, що вирішив змінити вигляд. Нехай абукрабики шукають черв’яка, а він стане кимось іншим. Мені не хотілося, щоб мама побачила, як черв’як в когось перевтілюється, і я забрала Тайфуна й Васька та віднесла до себе в кімнату.
Тайфун попросив відсунути вбік килим, ще раз хлюпнути водою на рожеву шкірочку і став змінюватися. Побачивши черв’яка, який збільшується в розмірах, Васько злетів на штору й завив страшним голосом. Дурний кіт міг все зіпсувати, тому я присунула до вікна стілець і полізла віддирати Васька від штори, а Тайфун тим часом закінчив перевтілення. Коли я спустилася зі стільця з котом на руках й обернулася, мені теж стало зле: на мене дивилося власне відображення! Тайфун скопіював навіть латку на подарованих бабусею джинсах, тільки напис на футболці в нього чомусь вийшов перевернутий. І тут я почула мамині кроки за дверима.
— Під ліжко, швидко!
Тайфун здивовано округлив очі, але я ткнула йому пальцем на двері, і він без жодного звуку метнувся під ліжко. Мама відчинила двері:
— Що ти робиш? Чому Васько кричить?
— За вікном пролітав кажан, — повідомила я найчеснішим голосом і взялася віддирати Васьчині пазурі від своєї футболки. Мама похитала головою, але двері зачинила й голосно сказала татові:
— У цьому домі навіть коти стають нервовими!
Під ліжком Тайфун ледь не застряг, тому що мені самій лазити там складно, але я однаково не дозволила йому вибратися. Ще не вистачало, щоб мама побачила мене у двох екземплярах!
— Змінюй вигляд!
Я притягла альбом, де були наклеєні фото майбутніх знаменитостей із нашого класу. Зупинилися на фотографії Лариси Медведєвої. У Лорки найшикарніша зачіска в нашому класі й очі на півобличчя, та й фасон сукні на фото добре проглядався.
Тайфун важко зітхнув і став інакшим…
— Що ви там робите? — несподівано пролунав над моєю головою мамин голос.
Я здригнулася й упустила альбом. Мама здивовано розглядала білі босоніжки, що стирчали з-під ліжка. Тайфун сіпнувся, але Лариса трохи товстіша, ніж я, і вилізти з-під ліжка йому не вдалося.
— Лариса прийшла до мене задачу розв’язувати, — доповіла я.
— Під ліжком?
— Це новий спосіб активізації мислення.
— Свєто, зараз ти проведеш Ларису й зайдеш до нас, — промовила мама крижаним тоном і вийшла.
Ліжко довелося піднімати, а Васька ловити в кухні. Мішок для черв’яків виявився в коморі, риба знайшлася в холодильнику, а куртку поверх «Ларисиного» літнього плаття накинули татову.
Виходили тихо, щоб не стукнути дверима, я тримала в руках мішок, а Тайфун ніс Васька й у кишені татової куртки рибу.
На вулиці майже стемніло, запалили ліхтарі. Біля під’їзду я побачила Бориска з компанією хлопчисьок, які люто сперечалися про щось й у наш бік навіть не подивилися. Бабця із чотирнадцятої квартири навпаки провела нас несхвальним поглядом і пробурмотіла щось про «Лорчину» зачіску.
— Чому вона незадоволена? — запитав Тайфун.
— Це я незадоволена, — відповіла я, — бо темно. І Васько, тому що йому не дають риби…
— Дівчинко, віддай черв’яка, — пролунало майже поруч.