Васько повернув голову й уп’явся своїми зеленими «фарами» в боязкі фігури осторонь, Тайфун почухав кота за вухом і прискорив крок.
— Віддай черв’яка, — тихо молили голоси.
Мені стало огидно:
— Спочатку з палицею нападаєте, а тепер просите!
— Віддай, навіщо тобі черв’як?
— А вам? Я його дресируватиму!
— Він погано піддається дресируванню, — сказав вищий на зріст. — А нам потрібен для дослідницьких цілей. Ми — доктори наук. Посадимо черв’яка в теплу клітку, годувати добре будемо, фотографувати для дисертації.
Я оглянула дядьків із сумнівом:
— Хіба вам довірять лабораторію?
— Довірили! — гаркнули обидва в один голос, але, побачивши розширені Васьчині зіниці, притихли.
— А де ваша лабораторія?
Тайфун нервово погладив Васька по голові так, що той мимоволі фиркнув. Мені не хотілося звертати на пустир, але ми туди й не пішли, а зупинилися біля шосе, уздовж якого росли пірамідальні тополі. Проїжджаючі автомобілі на мить вихоплювали з напівтемряви товсті стовбури дерев і мчали далі.
Що там зробив високий, я не зрозуміла, але пролунало клацання і відкрилося досить велике приміщення…
Найбільше я побоювався, що вони запідозрять підступ і не знімуть захисного поля зі свого корабля (тоді виявити його було б неможливо). Але абукрабики відкрили люк, і ми ввійшли.
Шлюзовий відсік корабля абукрабиків був значно більшим, ніж у мого, але особливо роздивлятися було ніколи: я зосередив увагу на механізмі, що замикає люк, і дістав з кишені рибу… Васько учуяв її миттєво й вимогливо заверещав. Абукрабики остовпіли. Тоді я всунув рибу в пащу котові, кинув його на руки Свєтці й трахнув абукрабиків розрядом. Вони покірно вивалилися назовні.
— Свєтко, стрибай!
Вона сіпнулася слідом, але тут я раптом побачив, що в неї в руках немає кота:
— Стій! Де Васько?
— Утік разом з рибою, — пролепетала вона розгублено.
Я захлопнув люк перед носом абукрабиків і включив зовнішній зв’язок. Зовні доносилося шипіння нападників:
— Виходь, тобі однаково кінець.
— Мені треба додому, — боязко нагадала Свєтка.
— Куди втік кіт — усередину чи назовні?
— Назовні. Він схопив рибу й вистрибнув раніше за цих…
Шипіння стало ще противнішим:
— Виходь, а то ми знищимо тебе разом з кораблем!
Не вистачало ще, щоб вони відкрили вогонь із гармат другого корабля, він напевне стоїть десь поблизу. Треба злітати.
— Ти не можеш вийти, — пояснив я. — Васько був нашим захистом, — (вона розгублено закліпала). — Зараз ми трішки злетимо, зіб’ємо абукрабиків зі сліду, а потім одразу сядемо, і я тебе висаджу.
«Трішки злетимо». Гм…
— За мною!
Відсік пілота я знайшов дуже швидко й одразу дав команду «старт». Свєтка злякано ойкнула, коли сила тяжіння, що різко збільшилась, припечатала їй до підлоги; довелося терміново видати їй адаптаційний скафандр, що виявився у відсіку. Таки гарні скафандри в абукрабиків: на всі випадки життя.
Поки я вивчав пульт управління, другий корабель абукрабиків спробував підійти на відстань пострілу, але я не люблю, коли мене збивають двічі протягом одного сезону! Якщо гармати мого патрульного корабля підходили тільки для полювання на шмяклів, це не означає, що я зовсім не вмію стріляти. Гарматні залпи змусили абукрабиків дещо відстати.
Я хотів вийти на рівень нуль-переходу (там загубитися легше), але абукрабики знову розкусили мою тактику і спробували загнати в топку місцевого світила. Така перспектива теж мало приваблювала, хоча абукрабики дуже наполягали. У розпал маневру я раптом зрозумів, що не справляюся з керуванням: просто не вистачає рук. Повертатися у власну оболонку завжди простіше, ніж з неї виходити, і я став самим собою.
Позаду знову ойкнула Свєтка, та я не міг відволікатися. Зрештою, не можна жити застарілими уявленнями про зовнішній вигляд розумних істот. Я анітрохи не страшніший за абукрабика, а рожеві щупальця виглядають набагато гарніше за чорні клешні.
Коли Тайфун став величезним рожевим восьминогом, я зовсім не злякалася, тільки подумала: черв’яком він був симпатичнішим. До того ж, свист восьминога важко зрозуміти без перекладача.
Вони все-таки підставили мені свій борт! Я всадив у їхню металеву оболонку все, що ще залишалося в боєзапасі моїх гармат, і подивився на Свєтку третім, п’ятим і сьомим очима. Вона злякано витріщила два своїх і квапливо сказала: