Я подумки підрахував:
— За нашим часом двадцять вісім енергогодин, по вашому… хвилин сорок.
— Сорок? — Свєтка повеселішала. — Тоді ще терпимо. Тайфунчику, а ти мені жетон назовсім не подаруєш?
— Не подарую! — відповів я якомога суворіше. — Він тобі на Землі не потрібний, вистачить й ультунового Васька.
— Тайфунчику, — Свєтка благально примружила очі, — у нас теж Багатоликі зустрічаються!
— Нема чого на чужі світи сподіватися, своїми засобами боріться!
Свєтка притихла, але ненадовго:
— Тайфунчику, а ти татові поясниш щодо куртки?
— Цікаво, Абукраба ти не злякалася, а власного тата боїшся?
— Нетактовний ти птерод, Тайфуне! — розсердилася Свєтка й замовкла.
Сіли ми все-таки на пустирі, де було вже темно, і тому поки колега займався підбитим патрульним кораблем, я вирішив провести Свєтку до двору. Вона загорнула кота в батькову куртку й попленталася спереду, раз-по-раз спотикаючись. Я не перевтілювався, оскільки однаково було темно, і роздивитися мене було не так просто.
Довів я Свєтку майже до самого будинку, а там уже починалася смуга ліхтарів, і хотів було вже попрощатися…
— Тайфунчику, — раптом запитала Свєтка злегка зміненим голосом, — ти не бачиш, ось там, із хлопцями, Лариса стоїть?
Справді, біля під’їзду перебувала істота з фотографії, та сама, з «шикарною зачіскою». По-моєму, вона радісно хихикала.
— А Борька із себе пародиста вдає! Теж мені, гуморист!
Свєтка ще секунду вдивлялася в юрбу біля під’їзду:
— Тайфунчику, я тобі допомагала?
Я постарався забути клавішу малого стрибка й заляканого запитаннями колегу:
— Допомагала.
— Тайфунчику, ти фотографії з альбому всі пам’ятаєш?
— Усі, — відповів я, не розуміючи, до чого вона веде.
— Там був артист, він нашого розвідника в багатосерійному фільмі грав… Ну, борода в нього ще, як у тата…
В альбомі було зображення лише однієї людини з бородою.
— Тайфунчику, перевтілься, що тобі, важко?!
Я подумав і перевтілився в розвідника з бородою.
— Підемо на світло.
Ми вийшли на освітлене місце, і я краєм ока помітив, як насторожилася група біля під’їзду. Свєтка врочисто потисла мені руку й запитала зненацька сумно:
— А ти ще прилетиш?
— Може, — сказав я, погладив по голові ультунового Васька й пішов.
Я не встигла ввійти в під’їзд, як мене наздогнав Борька:
— Це хто був?.. Розвідник?!
— Мене незабаром на завдання пошлють, Бориску, — сказала я й захлопнула двері в нього перед носом.
Картоплю однаково довелося дочищати мені. Два коти Васьки вмивалися, сидячи на шафі, а я чистила картоплю й думала.
Краще сидіти вдома,
або
Тайфун у закритому секторі
Народився я невдахою. Усі брати й сестри проходили цикл розвитку в типовому інкубаторі, і тільки мене загубили при завантаженні камери. Я теліпався під склепінням рідної печери, доки не відросли щупальця і не прийшла пора навчання. У школі першого ступеню я прославився тим, що маскувався найгірше за всіх і найчастіше попадався на витівках. При переході на другий ступінь я настільки невдало змінив кольори, що вчитель отримав стягнення. Третій ступень… Утім, там теж не було нічого хорошого.
Я вибрав патрульну службу на зло самому собі, але, на жаль, доля моя й тут пішла навскоси. У найтихішому секторі я примудрився вистежити зграю абукрабиків, але сили виявилися нерівними, і мені довелося рятуватися втечею. Корабель підбили першим же залпом, дітися однаково було нікуди, і я вломився в закритий район Всесвіту.
Сідаючи на першій-ліпшій планеті, я розраховував зустріти представників Дружнього світу, але на Землі таких не виявилося. Довелося вступати в контакт із аборигеном, користуватися запропонованою допомогою, захоплювати корабель абукрабиків і прориватися до себе. Однак чужий корабель не приніс удачі: його пульт керування виявився заблокованим, я не зміг висадити землянина, і з моєї вини він потрапив у наш світ. Був грандіозний скандал. Зрештою, історія завершилася благополучно, але строк стажування мені продовжили.
Минуло чимало часу. Я майже забув про свою пригоду, але мені нагадали… Можливо, я чиню нерозважливо, можливо, все це погано скінчиться, але закритого сектора мені не минути.
Розділ 1
Вони ледь не зіштовхнулися на сходах. Один ковзнув невидющим поглядом і відразу забув про зустріч, інший машинально відзначив знайоме обличчя й миттєво вирішив скористатися нагодою.