Чорноокий хлопчик у розстебнутій осінній куртці потупав трішки перед дверима, виявив, що вони не замкнені, і зважився ввійти. Він ледве встиг закрити голову рукою від предмета, що летів згори. Предмет врізався в підставлений лікоть, відскочив і застрибав по підлозі, розмотуючи товсту зелену нитку.
— Ти повернувся?! — у цьому вигуку було стільки обурення, скільки могло вкласти в нього п’ятнадцятирічне дівчисько, ображене до глибини душі. Небажаний гість опустив руку й сказав:
— Здрастуй, Свєтко.
— Здоровалися вже! — вона вперла руки в боки, нагнула голову й відкрила рот, готова вистрелити новою чергою гнівних слів.
Але гість раптом став нижчим на зріст, плечі звузилися, по обличчю пробігли брижі, ніби по воді, біла сорочка розквітла величезними волошками й стала швидко подовжуватися… З хвилину Світлана уважно розглядала копицю русявого волосся, дзеркальне відображення свого сердитого лиця, потім зблідла й запитала, злегка затинаючись:
— Це ти, Тайфуне?
— Я, — відповіла копія й глумливо прищулила очі.
Звичайно, це був Тайфун. Міняти зовнішність для птерода — дитяча забавка, у цьому Світлана переконалася ще кілька років тому, коли доля звела її з патрульним сто сорок сьомого сектора Бети. Саме Світлана Дудар замінила зовсім невимовне ім’я птерода на більш звичне для людського вуха сполучення звуків. Усе це було так давно, що вже здавалося нереальним, тим більше що ніхто не повірив в інопланетянина, який заблукав у світах. Навіть Бориско.
— Тайфунчику! — Світлана повисла на шиї у власного відбиття, і цим викликала в гостя деяке сум’яття.
— Мені важко дихати! — повідомив Тайфун, намагаючись заглушити потік захоплених вигуків.
Світлана на мить послабила обійми, і цієї миттєвості птероду вистачило, щоб перевтілитися у великого рожевого восьминога з абсолютною відсутністю шиї. Але труднощі Світлану не збентежили, вона вчепилась у гнучке щупальце і стала трясти, приказуючи: «Я знала, що ти повернешся!» Восьминіг щось просвистів, але Свєтка давно не говорила по-птеродськи й тому нічого не зрозуміла. Тоді Тайфун набув вигляду сусідки Степанівни, яку зустрів біля під’їзду, і прошамкав:
— Тобі потрібно виїхати.
Світлана відсахнулася від «бабці»:
— Що ти сказав?
«Степанівна» подивилася на неї проникливим поглядом з-під низько зав’язаної білої хусточки:
— Тобі треба тимчасово змінити місце перебування.
Свєтка розгублено поморгала, навіщось смикнула себе за вухо й запитала тихо:
— Знову твої штучки з абукрабиками?
У передпокій з кухні прокрався сірий кіт зі смужками на хвості й боках, принюхався, потерся об ногу «Степанівни» і вимогливо нявкнув. Тайфун нахилився й погладив котячу голову:
— Ультуновий?
Ультунового кота подарували Світлані після того, як історія благополучно завершилася. Він був точною копією її власного кота. Ультуна — таємнича речовина, украдена абукрабиками із Дружнього світу й повернута патрульним сто сорок сьомого сектора Бети і його добровільною помічницею власникам, закарбувала свою малюсіньку частину у вигляді нахабнуватого сірого кота із пронизливим голосом і ненаситним шлунком.
Я відразу зметикував щодо підміни: ще коли Борька в передпокій повернувся. Не міг справжній Борька так швидко повернутися, надто вже голосно вони сварилися. А тут повернувся, розмовляє спокійно… Ненатурально.
Коли я вийшов подивитися, Тайфун уже встиг прикинутися Степанівною (начебто я космопатрульного від баби не відрізню) і навіть рвонув мене гладити (ніби Степанівна мене коли-небудь гладить). Свєтка виглядала зовсім розгубленою й усе повторювала, що сьогодні її черга готувати обід (це правда), і піти вона ніяк не може.
Тайфун був настроєний рішуче, у пояснення не вдавався, а наказав збиратися швидко й нічого не брати, тому що в нього на кораблі є все. При згадці про корабель у Свєтки загорілися очі, вона перестала запитувати й почала збиратися… швидко. Тарілку розбила — раз, вивернула півшафи — два, наступила на мене — три. Причому не вибачилася. Хоча мені було не боляче.
Через півгодини вона продемонструвала свій костюм, найбільш підходящий, як на її думку, для майбутньої подорожі: штани вельветові румунські, светр в’язаний індійський (з нашої барахолки), куртка незрозумілої національності й туфлі вітчизняного виробництва. Туристка юна!