Світлана з усього маху гепнулась долі, але болю не відчула і тільки зрозуміла, що її волоком тягнуть до наступного прольоту й заборсалася, намагаючись хоч за щось зачепитися…
Вона вже зависла над сходинкою, як раптом тиск руки ослаб, якась гаряча хвиля прокотилася над головою Світлани, так що заворушилося волосся на потилиці, пролунало клацання, і по білій стрічці, що тягнулася за поворот, попливло блакитнувате полум’я. Рука горіла беззвучно, випускаючи задушливо ядучий дим. Полум’я зникло за поворотом, потім земля виразно здригнулася, і з підвалу виповзла хмара сизого диму.
Світлана захлинаючись зайшлася болісним кашлем, затрусила головою й намагалася вдихнути, чманіючи від болю в легенях. Чиїсь руки зграбастали її й потягнули наверх до рятівного свіжого повітря…
Степанівну, яка обережно пробиралася до місця події, ледь не збили з ніг, вона шарпнулася вбік, побачивши Світлану, яка билася у руках Тайфуна. Тайфун ногою розчинив двері під’їзду й виволік на ґанок дівчисько, що заходилося кашлем. По щоках Світлани текли сльози, а губи жадібно ловили повітря.
Степанівна перехрестилася тремтячою рукою й почала задкувати нагору по сходах: вона нарешті впізнала цю людину. Сам невловимий Юм — зоряний пірат, зійшов з телеекрана й з’явився, щоб підірвати їхній мирний будинок! Степанівна негайно поставила до відома про це дільничного інспектора, особливо напираючи на те, що міжзоряний терорист захопив заручника.
Яке паскудство ці смердючі зетаги! Не розумію, як можна простягати до них руки? Та й Тайфун хороший: де його знаменита реакція? Якби не я, Свєтка здорово гепнулася б. Утім, на те я й ультуновий, щоб бути видатним котом. Подумаєш, птерод перевтілився в хмару із планети Дзяндзо! На те його в Патрулі натаскали. А спробував би без навчання, на чистому самовдосконаленні? Пороху не стане! І взагалі, як вони мені всі набридли: замість того щоб взятися за обід, кудись зібралися, та ще в таку погану погоду… Тьфу!
Розділ 2
На вулиці Світлані стало легше, хоча час від часу й заходилася кашлем, але біль у грудях зник, і припинилася різь в очах. Ледве переставляючи ноги, Світлана сунулася, не випускаючи руки Тайфуна, боязко озираючись навсебіч і шарахалася від усіх зустрічних бабусь.
— Таю, це твої вороги?
Тайфун нічого не відповів, а Світлана мерзлякувато пересмикнула плечима, згадуючи подію в підвалі, і від усієї душі пошкодувала бідаку птерода.
— Я допомагатиму тобі, так? Ми їх вистежуватимемо?
Світлана досить приблизно уявляла свою роль у боротьбі проти космічних гангстерів, не маючи надії на завбачливість Тайфуна. Напевно, він винайшов якийсь хитромудрий хід.
Наближався час пік. Незважаючи на дощ, що часом мрячив, потік людей на вулицях усе збільшувався. Вони заповнювали магазини й вистроювалися в довгі черги, штурмували транспорт і вичікували на зупинках. Місто входило у вечірню колію. Дехто оглядався на Тайфуна, але небагато — дорослі не часто дивляться дитячі фільми. Діти оберталися, але, не бачачи звичного для фільму скафандра, розчаровано зітхали: «Наскільки схожий!» — і поспішали додому на чергову серію космічних пригод. Часом витріщалися на Світлану, але могутні плечі її супутника відбивали в них бажання знайомитися. Дехто намагався піддати ногою сірого кота, що діловито дріботів по мокрому тротуарі, чи погладити, але кіт з однаковим успіхом вислизав від тих й інших.
Світлана трохи помовчала, потім поставила наступне запитання:
— А в тебе пістолет є?
Тайфун здивовано скосив очі:
— Навіщо?
— Ну… променемет, чи чим там у вас користуються. Адже ти на службі?
Птерод стражденно поморщився:
— По-перше, ні. По-друге, тільки нашої зброї вашому світу й бракує. По-третє, я сам собі зброя…
Світлана різко зупинилася й висмикнула свою руку з-під ліктя Тайфуна:
— Ти поясниш, нарешті, у чім річ?
Замість відповіді патрульний взяв її руку й підняв рукав куртки: на зап’ясті Світлани блищав білий браслет, що казна-звідки узявся. Світлана здивовано погладила пальцем теплий метал, поверхня якого відразу стемніла.
— Ця тварина тебе позначила, щоб з кимось не переплутати… випадково. Найкраще буде, якщо ми вчасно встигнемо втекти з цієї планети. Ходімо швидше!
— Я не можу, і так уже ноги заплітаються! Давай на чомусь під’їдемо!
Світлані видалося кумедним зникнути від переслідування на трамваї, але Тайфун цілком серйозно погодився.