Трамвай був переповнений, і на вході створилася невелика тиснява: всі конче хотіли ввійти на задні двері, причому якомога швидше.
— Треба пробиратися вперед, а то не зможемо вийти, — сказала Світлана чийсь могутній спині, що сховала від неї Тайфуна. Спина хмикнула й мало не поставила їй на ногу величезну чорну валізу.
— Не губися! — почувся звідкись спереду голос Тайфуна, спина, що затуляла світ, відсторонилася, і Світлана рішучим ривком просунулася вперед.
— Чия кішка під ногами лазить? — верескливо запитали збоку. — У мене сир в авосьці, а вона сітку нюхає!
У цей момент трамвай різко рушив, усі гойднулися вперед, потім назад, і у Світланин бік уперлася чиясь парасолька.
— Будь ласка, опустіть вашу парасольку, — попросила вона літню даму з яскраво нафарбованими губами.
Дама вороже подивилася на неї, опустила парасольку, вода з якої тут же закапала Світлані в туфлю.
— Ви не виходите?
Неймовірним зусиллям Світлана протиснулася між дамою й парубком з «дипломатом» у руці.
— Куди поспішаєш?
У такій штовханині втримувати однією рукою «дипломат» і дівчину досить складно, тому Світлана із задоволенням наступила на ногу парубкові й прорвалася вперед.
Тайфуна притиснули до порожньої дитячої коляски, і він робив усе можливе, щоб її не розчавити. Власник коляски сидів на руках у молодої мами і з захватом дивився навколо і неодмінно хотів постукати затиснутим в руці брязкальцем по лисині замисленого дядечка, який сидів попереду. Мама безуспішно намагалася переключити увагу маляти на машини за вікном, але, влучивши момент, карапуз із радісним лепетом все-таки ляснув дядька іграшкою. Мама засмутилася, вибачилася перед потерпілим і стала сварити сина, а той голосно заревів, продовжуючи однак прицілюватися до привабливої лисини. Трохи збентежений загальною увагою дядько встав, дитина відразу замовкла й стала натхненно бити брязкальцем по залізному поручню.
До зупинки «Трамвайне депо» Світлана з Тайфуном встигли добратися майже до самого виходу. Дві бабусі, які влізли на передні двері, змусили Світлану відсунутися ближче до компостера й пробивати всі передані талони, поки притиснутий до кабіни водія лисий дядечко не взяв цей обов’язок на себе. Він голосно запитав, чи всі передали, і за один раз прокомпостував цілу пачку талонів. Нарешті талони закінчились, а трамвай усе стояв. «їдь!» — закричав хтось із задньої площадки. Дівчина-водій із сумочкою в правій руці й жовтогарячою курткою в лівій тупцювала біля вагона, виглядаючи зміну, але з боку диспетчерської ніхто не йшов. Дівчина із занепокоєнням поглядала на чорну хмару, що заходила з південного заходу, і на автобус, що під’їжджав до зупинки… Тут звідкілясь вигулькнув молоденький хлопчик, на ходу дожовуючи бутерброд, узяв жовтогарячу куртку, накинув собі на плечі й швидко піднявся в кабіну водія.
— У Зіни знову дітвора розхворілася?
Хлопчик промурмотів щось нерозбірливе, всунувши до рота залишки бутерброда. Загуркотіли зачиняючись двері. Дівчина перебігла дорогу, стрибнула в автобус… Тут із диспетчерської вискочила рудоволоса жінка в зеленій формі, щось крикнула, але трамвай уже рушив.
— Трамвай йде по нульовому маршруту, — прорвався голос крізь бутерброд. Пасажири невдоволено загомоніли:
— Попереджати треба!
— Я вже талон пробила. Годинами на зупинці стирчиш!..
Побитий брязкальцем дядечко заглянув до кабіни водія і закричав, сердито жестикулюючи:
— Я на зміну спізнююся!
— Виходити треба раніше! — огризнувся хлопчик і захлопнув двері в нього перед носом.
— Наступна зупинка бульвар Шевченка — пересадка на шосту й четверту лінії. Трамвай іде по нульовому маршруту! — гаркнули динаміки.
Молода мама підняла на плече своє чадо, а чадо радісно заверещало й запустило брязкальцем у вікно, де саме виднівся бік навантаженого самоскида.
— Погано дітей виховують, — пробурмотіла бабуся з авоською, заповненою молочними пляшками, — а потім хулігани виростають.
Лисий дяденька зітхнув і навіщось доторкнувся до краватки, повністю заляпаної дощовими потьоками.
— Бульвар Шевченка, — оголосило радіо.
Дуже сердиті пасажири кинулися до виходу, однак водій відчинив чомусь тільки задні двері.
— А передні… середні!
Юрба хитнулася й поповзла до задніх дверей. Світлана відшукала поглядом Тайфуна: він відступав під натиском дитячої коляски, яку штовхав добровільний помічник молодої мами.
— Свєтка, не губися!
Легко сказати! Світлана рвонула за птеродом, але відразу вперлась у вже знайому спину, власницю гігантської валізи. Обійти цю дурну валізу не було жодної можливості. За Світланою плівся тільки сумовитий дядечко в мокрій краватці, який натерпівся найбільше за всіх.