— Громадяни, виходьте швидше! — благав він, витягаючи шию й обдивляючись пасажирів, які залишали трамвай. — Я спізнююся!
— Устигнеш, — пробурчав плечистий здоровань, подаючи молодій мамі коляску однією рукою й виштовхуючи бабусю із пляшками другою. Оскільки руки жінки були зайняті дитиною, коляску прийняв Тайфун, який уже зіскочив на землю. Здоровань забарився на сходах, допомагаючи тепер своєму могутньому побратимові розвертати валізу, і Світлана знову зупинилася, бо чорний монстр перегородив дорогу…
І раптом двері стали зачинятися! Світлана спостерігала за чемоданною метушнею й тому зреагувала не відразу:
— Зачекайте!
Але трамвай уже рушив, вона ще встигла розгледіти, як за склом мелькнуло розгублене обличчя Тайфуна, і тут її відтягнули від дверей і штовхнули на бічне сидіння.
— Не шуми, — сказав здоровань.
— У чому справа?! — обурено пискнула Світлана, хоча душа її пішла в п’яти.
— Не шуми, — повторив здоровань.
Його колега в цей час із гуркотом опустив на підлогу чорну валізу й ногою засунув під подвійне сидіння. Звідти пролунало обурене шипіння й мигнув сірий котячий бік.
Світлана обвела поглядом похмурі обличчя обох і з надією подивилася на третього: добродушного лисого дядечка з мокрими плечима й краваткою.
— Допоможіть!
— Заспокойся, дитинко, — ласкаво сказав дядечко, — тебе ніхто не скривдить.
— Зупиніть трамвай! — відчайдушно попрохала вона водія.
— Зараз, — пообіцяв дядечко, — зупинять.
Трамвай і справді зупинився, не від’їхавши від зупинки й ста метрів. Світлана ворухнулася, але здоровань встати не дав.
— Сиди! — проричав він.
Другий і лисий дядечко не поспішаючи рушили до передніх дверей, що відчинялися, де ледве не зіштовхнулися із захеканим птеродом. Тайфун хотів проскочити в салон, але здоровань його зупинив:
— Не поспішай.
Двері змикаючись поповзли на місце.
— Таю, біжи!
Світлану з такою силою жбурнули назад на сидіння, що вона боляче вдарилася об спинку й прикусила кінчик язика. Сльози затуманили очі. Трамвай рушив.
Змахнувши ці солоні краплинки, Світлана вгледіла, як лисий дядечко цілиться в Тайфуна з маленького, ніби іграшкового, револьвера, а здоровань обшукує кишені. По напруженому обличчю Тайфуна Світлана зрозуміла, що зараз трапиться щось…
— Фі-іу, — раптом тихенько свиснув Тайфун, переводячи погляд на неї.
Світланин охоронець теж спостерігав за обшуком, тому їй вдалося сповзти із сидіння, перш ніж він оглянувся, а потім пазуриста лапа підчепила його, змусила зробити в повітрі пірует і припечатала до підлоги. Світлана затисла вуха, але ревіння десятилапа із планети Зеакс, у якого перевтілився Тайфун, заглушити було неможливо.
Бабахнув постріл, але другий не пролунав: лисий дядечко впустив револьвер і звалився, збитий з ніг ударом хвоста. Останній вояк, який залишився на полі бою, спробував утекти, але двері, як на зло, заклинило, і десятилап підтягнув його пазуром швидше, ніж він устиг протиснутися в щілину.
Трамвай продовжував котитися по рейках, і за його вікнами так само миготіли будинки й автомобілі, тільки будинки нижчі, а автомобілі все рідше. Тайфун знову набув людського вигляду, підібрав з підлоги револьвер і постукав рукояткою в скло кабіни водія:
— Зупиняй!
— Дарма, — прохрипів з-під сидіння лисий дядечко. — Це вас не врятує.
Тайфун скажено блимнув у його бік очима й щось свиснув по-птеродськи. Світлана вибралася зі свого укриття і на неслухняних ногах повільно підійшла до Тайфуна.
— Що ж усе-таки трапилося? — тихо запитала вона.
Птерод мовчки знизав плечима.
— Стрілка вже переведена! Тепер вам не вдасться повернутися! — у голосі переможеного ворога звучало торжество.
Терпіти не можу десятилапів! Та й ревуть вони огидно. А якби я надумав так кричати? Втім, мені однаково.
Перекручення реальності почалося в той момент, коли Свєтка доторкнулася до зетага, й браслет Орві опинився в неї на руці. Ніколи не слід торкатися зетага, якщо хочеш спокійно провести час до обіду.
Розділ З
Лисий дядечко виповз з-під сидіння й стягнув із шиї розідрану на клапті краватку. Двоє дужих молодців робили мляві спроби підвестися.