Вийшли тісною групою, причому Світлану поставили в середину. Керував сам Степен.
— Він не міг далеко зайти! — просторікував він. — Парк обгороджений стіною, я сам бачив, як Тайфун рушив у протилежний від воріт бік…
Світлані аргумент видався непереконливим: за час сніданку птерод міг встигнути кілька разів повернутися, а міг і взагалі нікуди не йти.
Васько вислизнув з будинку слідом за хазяйкою, але відразу прошмигнув у зарості терену й зник. Незабаром звідкись долинуло жахливе котяче виття. Так кричать коти, які зустріли супротивника на вузькій доріжці: прищуливши вуха, вирячивши повні ненависті очі й розкривши пащу в бойовому кличі. Світлана крутнулась на одній ніжці й пірнула в зарості раніше, ніж хтось устиг її затримати.
Патрульний сто сорок сьомого сектора Бети лежав біля ніг мармурової богині, зарившись лицем у купу сухого виноградного листя, одна рука птерода спочивала в нього під підборіддям, друга по лікоть поринула в чорну воду. Васько сидів перед Тайфуном і вив на мармурову богиню.
— Таю! — скрикнула Світлана, падаючи поруч із ним на коліна й намагаючись підняти птерода. «Невловимий Юм» потрапив у пастку. Очі Тайфуна були заплющені, з кутка розбитого рота збігала кров, розірвана на грудях куртка теж набрякла кров’ю, кисті рук виглядали так, ніби їх, перш ніж виплюнути, довго-довго жували, але птерод ще дихав.
— Допоможіть! — Світлана в розпачі оглянулася.
— Відбігався, — констатував Степен, який підійшов останнім.
Клодт мовчки сплюнув, не знімаючи пальця зі спускового гачка, обійшов статую й носком черевика колупнув п’єдестал. Шурхонула виноградна лоза.
— Лікаря треба!
— Зараз збігаю, — крізь зуби процідив Степен, — тільки шнурки випрасую. Звідки тут лікарі?!
— Треба перенести його до будинку! — гаряче запропонував Антель. — У мене аптечка в рюкзаку.
Степен презирливо зморщив ніс.
— Який запопадливий малий, — сказав він Клодту. — З ним можна ходити за Могутністю.
Клодт не відповідаючи повів дулом убік богині, щось явно не подобалося йому в переплетінні виноградної лози. Кіт, як і раніше, не зводив зіниць із мармурового обличчя й кричав, хоча вже тихіше.
— Допоможи!
Антель слухняно підставив плече й разом зі Світланою спробував підняти Тайфуна.
— Дурні! — Клодт різко закинув карабін за спину. — Так ви його доб’єте!
Відсторонивши невдачливих рятувальників, він узяв птерода на руки й поніс до будинку. Степен хмикнув йому вслід:
— Сам розумник!
Клодт затяг Тайфуна до Світланиної кімнати і вклав на ліжко.
— Давай сюди аптечку! — звелів він Антелю.
Поки хлопець бігав за аптечкою, Клодт швидко оглянув пораненого:
— Як мінімум — перелом ребер, кілька рваних ран на руках і грудях, можливі внутрішні ушкодження.
— Загалом, рясту уже не топтатиме, — підсумував Степен.
Світлана в розпачі глянула на Клодта, губи в неї затремтіли, на очі навернулися сльози.
— Заткнувся б ти, га? — замислено промовив Клодт, стягуючи з птерода куртку.
З кишені зі стукотом випав револьвер. Степен швиденько підібрав зброю й сховав у свою кишеню. Антель розкрив аптечку, подав Клодту пакети для перев’язки й зарядив лікарською сумішшю якийсь апарат, схожий на безтолковий шприц.
— Що він там робив? — пошепки запитав Антель у Клодта.
Той у відповідь знизав плечима:
— Звідки мені знати? Запитай он у неї!
Але Світлана не знала, навіщо Тайфун пішов до парку і чому у вигляді людини, хоча навряд чи забув про небезпеку. Її взагалі зараз не цікавили такі питання, вона хотіла тільки, щоб цей «капосний птерод», «зрадник», «безтолковий Юм» залишився живим. Наклавши пов’язки, Клодт увів Тайфуну вміст ін’єктора й глянув на годинник:
— Годинки за чотири спробуємо повторити.
Світлана придивилася до обличчя птерода, але не помітила в ньому жодних змін на краще. Їй стало страшно, щоб заглушити цей страх і хоч чимось зайняти себе, вона відірвала шматок бинта, забрала в Антеля флягу з водою й взялася змивати кров зі шкіри Тайфуна.
— Воду переводить, — пробурчав позаду Степен. — Придумала таке: небіжчиків обмивати…
Наступна мить випала зі Світланиної пам’яті. Коли вона отямилася, фляга в її руках уже була порожня, зате Степен стояв мокрий з голови до ніг, з виряченими від здивування очима й ловив ротом повітря, як риба.
Антель спочатку невпевнено хихикнув, потім уже відверто зареготав. Посміхнувся навіть зазвичай серйозний Клодт.