Звичайно, я міг би побігти за Свєткою, але навіщо? У неї були два цілком зацікавлених стражі. Я віддав перевагу більш приємному проведенню часу й вирішив послухати, як скриплять під лапами кістки Тайфуна. Хоч він і не зміг розлучитися з людським виглядом, але до кінця людиною так і не став. Людина б не вижила після прямого зіткнення з бійцівським зетагом.
Хоч і зі скрипом, але кістки Тайфуна все-таки зросталися, а коли почалася регенерація, то й тепловіддача посилилася. Птерод палахкотів, як батарея центрального опалення, й приємно зігрівав мої лапи. Стало так добре, як у нас на кухні, коли Свєтчина мама готує… Але як переконати шлунок, що ультуні не потрібна органічна їжа?
Спробувати до цього хлопчиська підлизатися чи що? Хоча він і є істотою незрозумілого походження та призначення, але зранку консервами ділився…
Кіт Васько перестав муркотіти і деякий час спостерігав за Антелем, який метався по кімнаті. Антель не знаходив собі місця: то визирав у вікно, то крутив у руках підібраний десь свічник, то рішуче гепався в крісло, щоб через півхвилини знову підхопитися й почати ходити по старому паркету.
Васько встав, солодко потягнувся і зістрибнув з ліжка. Він було спробував пристосуватися до кроків Антеля, але, зрештою, заплутався й потрапив йому під ноги. Антель сердито відпихнув кота:
— Геть! Не до тебе.
Ображений Васько осудливо прижав вуха, розпушив шерсть й стрибнув назад на ліжко.
— Подумаєш! — прошипів він собі під ніс.
Антель здригнувся й втупився в Тайфуна. Птерод лежав нерухомо в тій же позі, у якій його залишили після перев’язки, очі, як і раніше, були заплющені, тільки на щоках загорався неприродно яскравий рум’янець.
Антель перевів подих і поглянув на кота. Кілька секунд вони з Васьком дивилися один одному в очі, потім людина відвернулася, а кіт звузив зіниці, підібрав під себе лапи й знову завів нехитру пісеньку.
Як вони мені всі набридли! Чому я повинен розбиратися у всіх тонкощах перекрученої реальності — хто тут, зрештою, Могутність шукає? Так ні, замість того щоб ретельно вивчити обстановку, один пішов на зетагів врукопаш, інша погодилася на роль міношукача. Тьфу!
А цей… мигтить перед очима, від страху з розуму сходить. Теж мені, вартового знайшли!
Розділ 10
Світлана піднялася до своєї кімнати й відразу розчинила вікно. Антель помчав униз, у хол, тож ніхто не міг їй перешкодити.
Сонце так і не з’явилося з-за сірої завіси хмар, але на подвір’ї було гарно. Старе дерево шелестіло під вітром залишками листя; віяло свіжістю й спокоєм. Знизу долітали збуджені голоси: там розглядали карту, яку Клодт виніс з підвалу, але Світлана не прислухалася. Вона просто стояла й дивилася у вікно. Ніяких метеликів, що б’ються у павутині, ніяких кощавих рук, ніяких убитих! Осінь, звичайна осінь.
Якийсь незрозумілий звук змусив Світлану обернутися: Тайфун намагався підвестися, очі його все ще були заплющені, але руки шарили по портьєрі, що заміняла ковдру, голова сповзла з подушки. Він подався вперед, борючись із силами земного тяжіння. Світлана відскочила від вікна, спробувала силою вкласти невгамовного патрульного назад, але відразу відсмикнула руки: її вдарило слабким електричним розрядом. Васько засичав, ніби пробитий м’яч, увігнав пазурі в бинт і розпушив хвіст. Тайфун відкрив очі. Кілька секунд він протримався в напівсидячому положенні, потім безсило впав назад на подушку, не стримавши стогону. Пальці його стиснулися, зібгавши ковдру.
— Лежи сумирно! — попросила Світлана, поспішно відшукуючи на столі ампули з ліками.
Ін’єктор стрибав у Світланиних руках, і вона ніяк не могла його зарядити. Тайфун перевів на неї затуманений болем погляд:
— Ти ще тут?
— А де я повинна бути? — Світлана нарешті впоралася з ін’єктором і наповнила його тією ж сумішшю, що й Клодт раніше.
Вона дуже поспішала, бо Тайфун знову почав бліднути і дихання його стало свистяче й переривчасте.
— Я думав… — Тайфун осікся й продовжив після паузи: — Ти можеш спробувати повернутися…
— Спасибі! — Світлана кинула ампули на стіл і взяла ін’єктор зручніше: — Ти хочеш, щоб дорогою назад мене хтось замордував? Ні, одна я вже назад не повернусь!
Тайфун із силою розтиснув пальці, спробував зіштовхнути з грудей кота, але Васько загрозливо занявчав і вчепився ще міцніше.