— Нормально, — повідомив він.
Головний виразно подивився на Світлану.
— Тріска смердюча, — тихо пробурмотіла вона й виміряла поглядом відстань. Далеко.
Про те, що хтось десь навіщось ходить по вогні, Свєтка чула, але особисто її мало приваблювала подібна перспектива. Нехай не по вогні, а по розпеченій плиті — однаково приємного мало. Завдання: з якою швидкістю треба пробігти з одного краю печери в іншій, щоб добігти? Добре ще, що в осінніх туфлях товста підошва. Світлана важко зітхнула й знову ступила на «лід». Між чорними відбитками він і справді був холодним, але далі… Вона майже летіла, намагаючись не торкатися підлоги, але дорога була такою довгою…
Свєтка з ходу вскочила в чорний проріз, упала, обпалюючи долоні, зірвала із себе туфлі, що чаділи, відкинула в темряву й стиснула вкриті пухирями ступні.
— М-мерзотники! — простогнала вона, але відразу осіклася, бо легке й пухнате тільце моторно ковзнуло по її руці, потерлося об опіки й біль зник. Світлана застигла, зігнувшись у незручній позі, затиснувши долонями обпалені ступні. Щось білясте, що обрисами нагадувало кота, але світилося в темряві, витріщало на неї блідо-зелені очі.
— Усе гаразд? — довідалася істота й розчинилося в темряві, тому що у вузький прохід вплив огидний запах зетагів.
Світлана запалила ліхтар і побачила примар, що озиралися обабіч. Мигцем освітивши похмуре лице Тайфуна, вона підвелася, із задоволенням відчула прохолодність утрамбованої землі й, легенько накульгуючи, рушила вперед.
Коли в підземеллі не пахне мишами — це ненормально! Я принюхувався спеціально: жодної миші на кілометри навколо. Втім, ультунові коти мишами нехтують.
Я трішки випередив інших, щоб подивитися, як там Свєтка після пробіжки, але потім знову пристроївся у хвості й перестав світитися. У темряві зручніше бути чорним. Я ледь не наступав птероду на п’яти: настільки повільно він плівся. Які ніжні все-таки ці птероди, стільки часу минуло, а він дотепер шкутильгає, як хворий. Слабак! Я стрибнув птероду на спину, але дещо не розрахував з обміном енергією, тому що Тайфун у відповідь мимоволі вдарив розрядом. Конвойних розметало в сторони, а мені ледь припалило шерсть на лапах. Геррой! Якби ти це спеціально зробив, а то… У мене он, скажімо, теж зіниця на світло звужується, то й що? Ич, підбадьорився він!
Розділ 16
Незабаром Світлані знову довелося ховати ліхтар, тому що прохід вивів їх у наступну освітлену печеру, меншу за першу, але теж із гладкою кам’яною підлогою. Тільки ця підлога не нагадувала крижаний каток, а була усього лише з добре відполірованого граніту.
Світлана боязко торкнулася краєчка кам’яної плити босою ногою, як плавець, що цікавиться температурою води. Нічого, начебто не кусається. Торкнулася сміливіше — знову нічого. Пройшла кілька кроків і зовсім розхоробрилась. Печера невелика, он на тому боці коридор продовжується й… Підлога провалилася. Свєтка не встигла навіть скрикнути. Ойкнув і рвонувся вперед Тайфун, але добряче розгнівані конвоїри втримали його на місці. Головний зетаг завмер, насторожено дивлячись убік утвореного провалу. Від стіни відокремився білястий силует, ковзнув повз завмерлі фігури й зник у ямі.
Свєтка мовчки звивалася в руках закованого в металевий панцир лицаря. Мовчки, тому що одна залізна рука затисла їй рот, друга обхопила грудну клітку так, що дихання майже зупинилося.
— Впізнаю жартівника Орві, — сказав кіт, вистрибуючи воїнові на плече. Одна рука відпустила здобич, щоб скинути Васька з плеча, і Світлані вдалося вдихнути. — Краще не пручатися, — порадив кіт, вивертаючись від стусана металевої ноги. — Він же, дурень залізний, і кістки переламати може.
Рука повернулася на вихідну позицію, але Світлана слухняно завмерла й тому дихала майже без перешкод.
— Ти його не бійся-мня, це лише бездушний болван-м, — кіт квапився і час від часу збивався на нявкаючі звуки. — Бережися зетагів, вони знищать і тебе, і Тайфуна, як тільки доберуться до Могутності!
Світлана хотіла запитати, що треба робити, але не змогла, тільки незрозуміле мукання прорвалося крізь залізну рукавичку.
Кіт немов розчинився в хисткому світлі стін, тому що в яму зіскочив зетаг. Бліде обличчя пожовкло, пальці скорчилися ще більше, клапті одягу затріпотіли на грудях.