— Віддай!
Лицар не ворухнувся, тільки послабив хватку правої рукавички.
— Свєтко! — долетів згори голос Тайфуна. — Я зараз!
«Приб’ють вони його там!» — затурбувалася Світлана й скосила благаючий погляд на опущене забрало шолома. Права рука зісковзнула з її лиця.
— Відпусти, ну, будь ласка, відпусти! — Світлана потерлася щокою об залізо.
Розтиснулася друга рука. Світлана перевела подих й обережно відійшла від металевого воїна…
Загриміло залізо. Довгі руки зетага завдали страшного удару в груди лицаря, залишаючи вм’ятину на обладунках. Воїн захитався, але встояв на ногах. Другий удар був відбитий мечем. Відрубана рука неймовірно зігнулася в повітрі й впала на шолом лицаря, дряпаючи метал пальцями. Воїн здер її, жбурнув на землю, наступив… Зетаг завив звіром, ринувся вперед й… налетів грудьми на вістря меча! Лицар недбало струсив скорчене тіло з меча, випрямився…
Неймовірно довга біла рука, що виникла звідкись зверху, буквально вм’яла забрало всередину шолома, а потім завдала удару ребром долоні. Шолом злетів із плечей лицаря, і під ним виявилася порожнеча. Секунду простояв обезголовлений панцир, а потім з гуркотом звалився на землю. Відскочила до Світланчиних ніг порожня залізна рукавичка.
Світлана ще не вийшла із заціпеніння, коли зверху зістрибнула головна примара. Спокійно переступивши через тіло колеги, вона схилилася над купою металобрухту, у яку перетворився страж підземелля, порився трішки й витяг кинджал з білим руків’ям. Руків’я стемніло.
Головний оглядівся. В одній зі стін він помітив невелике заглиблення з вертикальним прорізом у центрі. Примара ввігнала в щілину лезо кинджала, повернула — і стіна відсунулася. Підкоряючись заклику головного, один за одним у яму зістрибнули два зетаги й не поспішаючи рушили в гостинно розчинені двері схованки… Раптом підлога під ногами захиталася, стіна рвонулася й поповзла на місце! Страшний крик змусив Світлану здригнутися. З того боку билися й дряпали стіну, але недовго, незабаром глухий клекіт заглушив усі інші звуки.
Ледь помітні коливання стихли, головна примара повернулася до провідника:
— Ти завела в пастку!
Світлана побачила, як засмикалися довгі білі пальці й зрозуміла, що це смерть.
— Таю! — несамовито скрикнула вона, задкуючи від зетага.
Тайфун рвонувся було на допомогу, але конвоїри зависли в нього на плечах. Полетіли іскри. Птерод оскаженів, однак примари тримали чіпко.
— Я зараз! — Тайфун зібрав усі сили, відірвав одного зетага від землі, але відразу відчув на горлі кощаві пальця другого. Птерод захрипів і звалився на коліна.
— Таю! — молила Світлана.
Головний зетаг насувався, жовтіючи на очах і сухо поклацуючи кісточками пальців:
— Провідник Орві не має брехати. Провідник? — Світлана спіткнулася об залізну рукавичку, ледве не впала… — Провідник?!
— Це ви брешете! — заявила вона мужньо. — Ви не виконали основного закону!
Головний зупинився, пику його спотворила моторошна гримаса:
— Якого?
Світлана підняла й показала йому рукавичку:
— Ви не повинні були його вбивати! Я, провідник, відійшла від нього, а ви, замість того щоб іти за мною, напали! Це ваша помилка, а не моя! Я ні за що більше не відповідаю. Ви не отримаєте Могутності!
Примара заскреготіла зубами, руки її то подовжувалися, то коротшали, лице спотворювали судоми.
— Гаразд, — сказала вона нарешті. — Веди далі.
Усе-таки вона недарма хазяйка ультунового кота! Моя школа. Викрутилася. Втім, вона має рацію: зетаги справді порушили закон руху за Могутністю. Якщо ви вже нап’яли на неї цей дурний браслет, то топайте за нею слід у слід! Залізного дурня знищувати не варто було, коли вже вони розійшлися зі Свєткою більш-менш мирно: звідси почалося роздоріжжя реальності. Не знаю як, але події обернулися б сприятливіше для шукачів Могутності, якби не ця сутичка.
Турбує мене Тайфун: і чого б це він іскрами розкидався, до добра чи навпаки? Чи то до нього сила повертається, чи то остання енергія втікає? Втім, мені-то що, із силою або без неї — риби він однаково дістати не може! По-моєму, востаннє я їв тиждень тому?
Розділ 17
Головна примара вибралася з ями самостійно, Світлані подав руку побілілий, як зетаги, Тайфун. Дівчині дуже хотілося оглянутися, але вона боялася привернути увагу примар до нечіткого силуету біля стіни, і тому себе пересилила.