Ух, який я розумник! Завжди корисно себе похвалити, якщо у справі.
Решта було пусте. Тайфун розніс стіну й вломився в тупик, головний зетаг на той час вичерпав запас енергії до кінця й розсипався, Свєтка відбулася легким переляком. Шлях до Могутності звільнився.
Але тут трапилася затримка. Точніше, істерика. Невелика. Із провідником. У будь якій справі бувають накладки. Свєтка знову ледь не задушила Тайфуна в обіймах, а він, у порядку самозахисту, повернувся до птеродського вигляду. Зі щупальцями. Свєтка знепритомніла. Слабенькі нерви у дитяти!
По тому як я півгодини вдавав із себе опахало, Свєтка, замість подяки, поривалася втопитися в колодязі. Дивачка! Там же води немає, він просто так створений, для антуражу. Тайфун її відмовив. Я трошки заштопав їй плече й зупинив застуду, дівчисько заспокоїлось, перестало гарячкувати й згадало про Могутність. Давайте, каже, звідси вибиратися, до бісової мами. Не знаю, з чого вона взяла, що Могутність зберігається у вищезгаданої істоти?
Тайфун хотів іти у зворотньому напрямку, але я вчасно його зупинив. Нема рації повертатися, якщо пройдено вже так багато.
— Коли провідник захотів запертися в цей куток, виходить, він наблизить нас до Могутності, тобто до виходу, — оголосив я.
Тайфун вирішив згадати давнину, втілився в якогось буравчатого пітона, і продірявив стелю. Я, як завжди, виявився правий: саме ця галерея перебувала зовсім недалеко від поверхні. Вилізли самі й витягли Свєтку. А вилізти ж де? Біля бісової мами? Нічого подібного! Біля ставка, де постамент від богині залишився! Це ж за два кроки від Будинку! Сміх та й годі!
Розділ 19
— Ти не втомився? — Світлані було добре й спокійно на руках у Тайфуна, однак вона із занепокоєнням глянула знизу на його змарніле лице.
— Ні. Ти ж знаєш, я знову птерод. Хочеш, полечу?
— Не хочу, — нагадування про неземну сутність чомусь засмутило Свєтку. — Що ми тепер робитимемо?
Тайфун продирався крізь зарості убік центральної алеї, маневруючи, щоб уберегти свою ношу від колючок, і тому відповів не відразу:
— Будемо шукати…
— Могутність?
— Перехід.
— А Могутність?
— Та нащо вона тобі здалася?
— Мені?! Це тобі вона здалася! Затягнув мене невідомо куди, у провідники засунув!.. Я думала, ти патрульний, бандитів космічних ловиш, а ти сам авантюрист! Відпусти мене зараз же! — Світлана випручалася з Тайфунових рук, шльопнулася в кущ із колючками й розсердилася ще більше: — Теж мені, шукач Могутності… рожевий!..
— Феофіть! — коротко відповів Тайфун і покрокував далі, трощачи зарості на шляху.
Кіт пробирався десь окремо, тому Світлана раптом опинилася одна в темряві й одразу ж розгубилася. Шаруділо звідусіль. Дерева тужливо скрипіли, у ставку хтось голосно булькав, дув пронизливий вітер. Але головне, хтось явно зачаївся праворуч у кущах. Ні… ліворуч. Усе-таки праворуч. Зараз вискочить…