Коли ти поверталася додому, тебе мимохідь образив якийсь хлопець. Тобі хотілося плюнути в його нахабну пику, але ти боялася. Адже ти боягузка, Свєтко. Вулиця була пустельна, сили нерівні, і ти пішла далі, вірніше побігла, а зло посміхалося в спину. Ти пам’ятаєш?
— Замовкни!
— Я завжди мовчав. Ти скаржилася мені, бо я мовчав. Тим і подобався тобі. Ти смикнула мене за хвіст, сказала, що світ огидний і немає сили терпіти його. Тоді я вирішив занедужати, а ще краще зникнути. Ти шукала мене чотири дні й забула про власні неприємності. Це було трохи неочікувано, я ніяк не розраховував, що ти настільки прив’язалася до власного кота…
Мармуровий осколок, що потрапив Світлані в руки, врізався у двері над котячою головою, відлетів убік і завмер серед різнобарвних друзків скла на підлозі (вікно, що постраждало від ревіння десятилапа).
— Дякую, — сказав кіт, навіть не кліпнувши оком. — Це по-диявольському приємно, коли про тебе турбуються. Тим часом птерод страждав, сидячи на своїй базі. Ти думав, ніхто не побачить зміни кольорів? Та ти був сірий, як миша! А потім ще й зеленів… Кому все це треба?
База, вахти, а далі що? Ти ж ненавидиш службу. У тебе чотири стягнення тільки за останній сезон! Ти щось доводив, але кому? Собі чи що? Собі ти все пояснив ще в рідній печері, коли тебе визнали дефективним за черговий невластивий нормальним птеродам вибрик.
— Звідки цей гад стільки знає? — запитав Тайфун із щирим здивуванням.
— Так я ж ультуновий, любчику! Я ж стовідсотково ультуновий! Я зрозумів, у чому суть проблеми й зробив висновки. Це я підсунув зетагам браслет Орві разом з відповідною інформацією.
— Усе-таки я його вб’ю, — тихо сказав Тайфун.
Ха-ха! Я витер лапою вуса й пішов у своїх справах.
Розділ 20
— Я хочу додому, Таю!
Птерод похмуро мовчав. Він обстежив хол, ґанок, доріжку й ніде не знайшов слідів Переходу. Перекручена реальність не збиралася відпускати бранців.
— Треба помиритися з Васьком: він, напевно, знає…
Птерод видав якийсь дивний звук, схожий одночасно на свист і на дзенькіт дзвіночка.
— Між іншим, у всьому Будинку немає ні крихти їжі, — повідомив кіт, з’являючись у прорізі розбитого вікна. — І води теж!
Васько зник, перш ніж хмара із Дзяндзо доповзла до вікна, і знову просунув мордочку в двері:
— Звичайно, птероди можуть довго на автономії протягнути, а от люди слабші…
— Чого ти хочеш? — прямо запитав Тайфун, повертаючи собі вигляд невловимого Юма.
— Будинок Орві — це не стільки витвір Орві, скільки самонастроювальна система. Розшукав Могутність — іди, не знайшов — сиди тут.
Світлана зовсім знітилася:
— Знову в підземелля лізти?
— Нікуди лізти не треба. Код я знаю, вступаєте в контакт із Могутністю й забираєтеся на всі чотири сторони!
— Згодний.
Світлана зрозуміла, що зараз усе закінчиться, зраділа… а потім розстроїлася. Коли Тайфун рушив до дверей, вона квапливо засунула до кишені осколок кольорового скла й шматочок мармуру, яким так і не влучила у Васька. Їй хотілося мати матеріальний доказ існування Будинку Орві, але взяти щось крупніше просто не ризикнула. Раптом на кордоні Переходу є митниця?
Небо вже сіріло, але сонце ще не з’являлося. Старий парк дихав нічним туманом, а пісок доріжки був вологим від роси. Світлана мерзлякувато пересмикнула плечима: після теплого холу зовні здалося занадто незатишно.
Кіт повів носом убік поваленої статуї й зажадав, щоб птерод її підняв. Тайфун із зусиллям перекинув богиню на спину, і зі Світланиною допомогою абияк притулив обезголовлену грекиню до стіни. Богиня норовила завалитися на бік, але птерод цей намір припинив, підперши її для стійкості товстою гілкою.
Під час операції Васько давав поради, щоправда, звіддалік. По закінченні він нашвидку пробубнів довгу й досить нерозбірливу фразу, звелів Світлані зняти браслет й одягти його на витягнуту у вимогливому жесті руку статуї.
Світлана взялася за браслет не без сумніву, але він знявся напрочуд легко. Грекиня прийняла дарунок спокійно, як і личить мармуровій богині, хіба що ледь-ледь покосилася від Світланиних зусиль.
— Чого ти хочеш від Могутності? — запитав кіт у птерода.
Тайфун знизав плечима:
— Як ти мені набрид, Васько! Голову морочиш! Я ж тобі не Орві, щоб думати за всіх і вирішувати за всіх. Навіщо мені Могутність? Сам сказав, що в мені є крапля ультуни, чого ще?! Кінчай цю історію.