— Ви-вибачте.
Клозет у кінці коридору, на щастя, був вільний. Я виблював в отвір, з якого мені війнуло в обличчя крижаним смородом. З-під обісраної дошки вилазили прусаки. Я чавив їх великим пальцем, коли вони наближалися до мого підборіддя.
Вийшовши назад у коридор, я побачив Кіріла, який стояв на порозі кімнати, — він за мною наглядав, пильнував, щоб я не втік від них на мороз у кальсонах і светрі. Я з розумінням посміхнувся. Він подав мені носовичка й вказав на ліву щоку. Витерши, я хотів повернути йому носовичка, та він відступив на крок. Я знову посміхнувся. У мене широкі уста, я дуже легко посміхаюся.
Я одягнув моє єдине вихідне вбрання, себто чорний костюм, у якому складав останні іспити; якби не шари нижньої білизни під сподом, він звисав би тепер на мені, мов на кістяку. Чиновники дивилися, як я зашнуровував взуття, як застібав жилет, як боровся із штивним целюлоїдним комірцем, прип’ятим до останньої бавовняної сорочки. Я забрав документи й решту готівки, три рублі й сорок дві копійки, — хабар з того буде заледве символічний, але з порожніми кишенями людина в управі почувається голою. Натомість зі старим баранячим кожухом я нічого вдіяти не міг: залатаний, поплямований, з кривими швами, але іншого — катма. Вони мовчки приглядалися, як я встромляю руки в асиметричні рукави: лівий довший. Я винувато посміхнувся. Кіріл послинив олівця й акуратно щось записав на манжеті.
Ми вийшли. Пані Бернат, мабуть, підглядала крізь прочинені двері: вона негайно з’явилася побіч чиновників, зарум’яніла й балакуча, щоб провести їх назад сходами з третього поверху й крізь обидва подвір’я-колодязі до головних воріт, де двірник Валентій, поправивши шапку з латунною бляшкою і сховавши люльку до кишені, квапливо змів із хідника сніг і допоміг чиновникам сісти в сани, підтримуючи панів під лікті, щоб ті не посковзнулися на вкритому ожеледдю тротуарі, а пані Бернат, коли вони вже мостилися, огортаючи собі ноги пледами, засипала їх потоками скарг на злобливих квартирантів, на банди привіслянських злодіїв, які грабують будинки навіть удень, і на жорстокі морози, через які вікна, насичуючись зсередини вологою, набрякають, а труби лускають у стінах, і жоден водопровід чи каналізація довго не витримують у землі; насамкінець вона гаряче запевнила, що давно підозрювала мене у різних злочинах і неподобствах, і неминуче би донесла відповідній власти, якби не тисяча й одна інша турбота, які обсідають її голову, — аж ось кучер зі своїх козлів за плечима в Кіріла ляснув батогом, і коні шарпнули сани вліво, змушуючи жінку відступитися, і так ми вирушили в дорогу до варшавського представництва Міністерства Зими, до колишнього Палацу Краківських Єпископів, Медова, 5, на розі з Сенаторською.