… Крига ж бо відновлювала нам лад світу добра й зла. Сама Крига, ні оті люті не були Антихристом, ні істинним Богом. Але тільки завдяки Кризі можуть вони взагалі існувати для пізнання людського! Інакше Христа годі відрізнити від Антихриста, Бога від Не-Бога, — а істин, ви чули, істин ми маємо тисячу, як різних, так і поодиноких правдивих.
… Крига, царство лютих, Зима — ось де світ істини й правди, добра та зла! І це, це, це усе, що поза Кригою, це наша страшна безмежність СМУТИ, СУМ’ЯТТЯ. У якому поки що ми жити мусимо, молячись щодня про швидке Криги повернення. Що й вам раджу, діти грішниці, з благословенням Господнім ідіть і кохайтеся, бо хоча розум збреше, хоча серце збреше, та менший гріх у брехні задля любови, тож спіть у Бозі, амінь.
Я на якийсь час замислився, мимоволі вражений словами Распутіна. Люди стали розходитися, святий розпусник повернувся до хатини, проваджений попід руки тісною групою прибічних, — а я сів на траву біля кола, заплющив око. Із Перемішання, зі Смути… проти Ладу… Бо ось розмерзлося й одразу втонулося в чистилищі Котарбінського, між істиною та фальшю; розмерзлося і немає Історії. А володар проголошеного Побєдоносцевим Царства Пітьми, — це ж він держал би важіль Зєйцовa: в який бік покрутить його, таке й запанує добро та зло, така Істина й така Необхідність. Він повстав би супроти Строкатости, він розтяв би світ на Нуль та Одиницю… Людина, яка здобула би владу над апаратом управління Історією, — царство, від якого годі вигадати більшого, — самодержавство, рівне божественному, — така людина… така людина… Напевно, я задрімав там на якийсь час. Бо не почув, як по мене прийшли, — тільки лише, коли хтось мною струснув, я підніс повіку, а вони вже стояли наді мною, похмурі вартові-зимовики з палицями й ґвинтівками в руках.
Мені негайно вирвали з рук дробовик. Поставили на ноги. Два слова: поляк! Єретик! Якби вони одразу повели мене в хащі, щоби повісити десь нишком, аби лише не на очах у стада Мартинового, то, певно, я б не зумів зібратися для необхідного більш енерґійного опору, втечі, боротьби. Якби ж то я бодай заперечив голосно!.. Було Літо, їхня правда аж ніяк не втрималася б, як єдина. Проте я навіть не відкрив рота. Я дозволив шарпати себе й термосити, тягнути й штовхати: завдяки своєму ціпкові я принаймні не впав.
Однак вони відвели мене не до лісу, а за потік, до хатини Распутіна. Отець европейских зимовиків, які прибули з Ґріґорієм Єфімовічем, хотів мене ще на порозі на коліна поставити й рубашку з хребта мені здерти, ремінь із портів вийняти, ціпок відібрати, певно й побити добряче при самому вході, на всякий случай, — але Распутін одним ведмежим риком з глибини хатини його стримав. Я увійшов сам.
Три свічки з ґнотами, зів’ялими у знаки запитання, горіли на столі, збитому з нерівних дощок.
— Замкніть, — сказав старий святий розпусник.
Я потягнув двері, потім зачинив їх на засув. Щілясті віконниці теж були замкнуті, щоби забезпечити тут сяку-таку осібність чоловікові Божому. Світло потрійного полум’я вимило з його продовгуватої кінської фізіономії сто тіней, що плили тепер руслами глибоких зморшок. Він сидів на низькому ліжку, певно уже хотів прилягти до сну: проте й далі був у чернечій чорноті, й тільки оте обличчя — занадто велике, й оті долоні — занадто великі, виділялися у восковому чвертьмороці. На столі біля стіни стояла самотня пляшка — із водою? Із самогоном? Ще закоркована.
— Сідай, сину, сідай.
Я обережно присів на хиткому табуреті.
Піднісши тепер знову око на Распутіна, — я і він на одному рівні, я і він в одній клітці, — побачив, як зав’язується між нами щільна стереометрія сповіди, прохання, прокляття, прощення, злочину.
Може, на те й був морок, чорнота й свічки, і в мороці двоє очей його, як перли масні, — щоб упіймати співрозмовника й не відпустити. Я ураз пригадав усі оповіді про гіпнотичну силу Распутіна, про раптові зцілення від його дотику, про надприродну теплінь і холод, які охоплюють людей під його впливом, про те, як спалахує дружба й любов до нього після першої ж зустрічі в петербурзьких дам, дворян, епископов, генералов і самих царя з царицею. Шановані аристократки припадали йому до ніг, рачки перед ним повзали, спідниці підсукавши, пропонуючи себе публічно для його хіті, — аґенти охранки й шпики, на нього наслані, слухалися його наказів…