Громи протяжно помпували ніч.
— Криги, — шепотів я. — Криги!
Уранці до мене зайшов прищавий помічник секретаря і сказав, що пан прем’єр не знайде для мене часу перед обідом, а швидше за все й до вечора. Я мушу сидіти й чекати. Я вийшов до Ніколаєвська.
Сонце повернулося в усій його королівській славі, у золотих і біло-блакитних шатах, укривши Сибір плащем світла. Калюжі, густо розіскрені у траві й у швидко сохнучій грязюці, кололи мені око злостивими зайчиками. Я вийшов із тіні Кривої Вежі й тільки тоді згадав про капелюха. До мене підбіг собака, понюхав, висолопив язика, приязно задихав. Хтось свистів до нього вперто з-під гущавини підпор, линв, покручених крижлізних риштувань і всієї цієї інженерної тимчасовости, завдяки якій Зєйцов і його помічники врятували Вежу Сьомої Години від провалу в розм’яклий ґрунт. Тепер тут тулилися зі сто безхатьків, під полотняними палатками й кривими конструкціями з крижлізної бляхи. Вони сáме готували окріп у чайниках і в беда-самоварах, чувся аромат китайського чаю, а водночас дзеленчання склянок, тихі молитви. Старі вірмени хвалили Господа під воскреслим сонцем.
Покрученими стежками між хатинами й руїнами Зимного Ніколаєвська мандрували китайцы, які продавали й купували методом обмінної торгівлі всякі товари, причому найбільшим попитом користувалася смердюча мазь від мошки й поганої якости харчі; я бачив, як беззуба бабушка купила за золоту коронку половину не надто відгодованої собаки. То, можливо, оті бідняки з-під Вежі боялися, що я позбавлю їх обіду.
Кілька сімей, які прилаштувалися під наполовину зламаною стіною виробничого цеху, влаштували поруч городець, намагаючись вирощувати там картоплю і капусту. Хтось завжди стояв на сторожі з києм і ножем. Я обмінявся люб’язностями з поставним вартовим у сурдуті й окулярах. До Відлиги він був судовим канцеляристом при Прокуратурі Кримінальної палати, із річною платнею у чотириста вісімдесят рублів. Він скаржився, що монголи вкрали останню перуку.
У Десятій Годині родина малоросів тримала в клітках трьох диких птахів невідомого виду. Вони перекидалися через смітник обрáзами й камінцями з дівчатами, врятованими з Інституту імені Імператриці Марії: панни начебто намагалися вкрасти уночі одного з цих птахів.
Біля Одинадцятої Години, за колишньою колодязною студницею Жильцева (від неї зосталася болотиста западина), клан смертельно виснажених тунґусів випасав двох своїх оленів і понад двадцять коней, що були власністю ЗДС. Тимчасовий Уряд платив їм за послуги сіллю і борошном. Тут я засумнівався у політичному досвіді пана Поченґла та його спільників. Дуже це особливий метод становлення державности: беруть під владу половину великого континенту й планують протистояти світовим великим державам, — а водночас нехтують своїми власними громадянами, які в них під вікнами кочують, торгуючи з ними, як сусід із сусідом.
У Першій Годині, на купі румовища від Вежі, у кривобокому наметі й під мороскляною тахлею приймав пацієнтів німецький лікар. Рум’яна черниця у чорній рясі скеровувала до нього хворих у тінь руїни, по одному за раз. Черга тяглася, мабуть, аж до наступної Вежі. Більшість із цих людей насправді виглядали жертвами епідемічних захворювань, мабуть, сáме з цієї причини вони втекли з Іркутська. Поченґло мав би запровадити тут карантин, бо в іншому разі Зимний Ніколаєвськ упаде жертвою тих самих епідемій, що й Іркутськ.
Ідучи вздовж дзиґарного кола, я спостерігав за нещасними: тут ніхто не відвертав сором’язливо погляду від пильної уваги. Ті, хто голосно кашляли й стогнали, були ближчі до життя, — гірше з мовчазними, нерухомими, які з заплющеними очима лежали на сонці, загорнуті під палючим сонцем у кожухи й шубы. Найсумніше видовище представили, звичайно, діти, бліді хирчата із блискучими оченятами, яких трусила холодна пропасниця і які байдуже витріщалися у далечінь. Кожен місяць, кожен тиждень Відлиги я міг би перерахувати на страждання і життя невинної дітвори. Певні різновиди несправедливости — певні різновиди зла — під Кригою неможливі. Herr Блютфельд не мав слушности — розумно впорядкований світ прагнутиме до стану найменшої кривди: проти ентропії бореться усе, що живе.