— Що це з ним трапилося? Та ж Левера й Сєрошевський запекло конкурують.
— Та це колись, пане Бенедикте, це до Відлиги.
Отож, Вацлав Сєрошевський, який був присяжним пілсудчиком, як тільки Юзеф Пілсудський забрав своїх японців над Віслу, щоби боротися за розморожену Польщу, покинув перо задля ґвинтівки та вступив у Леґіони. А відтак поліг у першій же сутичці на узліссі, поцілений якимось фатальним рикошетом, залишивши дружину-бурятку й дітей без чоловіка-батька. Завдяки цьому Левера позбувся свого заклятого ворога й примари-переслідувача в сибірській літературі.
І що ж він далі вчинив? Він заходився писати агіографію Вацлава Сєрошевського!
— Мабуть, вони не були аж такими ворогами, — підсумував цю історію пан Єж.
— Сєрошевський певно навіть не зауважував Левери, — буркнув я, — проте Левера потерпав від справжньої одержимости Вацлавом Сєрошевським. — Я прочитав кілька пунктів біографії. — Ви що, цього не бачите, га? Розмазується образ єдиноістини, вийнятої з Криги, — склав я газету, — як і оцей затертий друк.
Вулькевич збентежився. Проте він хутко прикрив збентеження наступним енерґійним рухом і збудженою мовою.
— А тепер, ось це число, погляньте, — він витягнув з-під пахви товсту течку, — буде про нашого пана прем’єра. O! Я маю вже інтерв’ю з його старими приятелями, зі співробітниками, маю його гімназійний табель, фото з миропомазання, щоправда, не дуже, мгм… І з Металурґійного й гірничодобувного товариства Коссовського й Буланже. І з початку повстання. І раніше, з Гонконґу…
Він також мав те фото, яке учора показав мені пан Порфірій, і кілька подібних, зроблених тоді ж і на тому самому місці. Крістіна Поченґло заслонювалася від тропічного блиску увігнутим капелюхом; доктор Тесла поклав долоні в білих рукавичках на плечі Крістіни й Порфірія, нахиляючись до малого Анджейка; смугастий кіт зіп’явся на лаву й розлігся на подолку в Крістіни, тягнучи лапку до дитини. Примруживши око, я вивчав світлини при світлі призахідного Сонця.
— Ви були там у них у Макао?
— Ха, я супроводжував пана Поченґла під час переговорів у Гонконґу, він забрав мене…
— То як це відбулося у шлюбі? Мусило виявитися офіційно, ким є для Крістіни Нікола Тесла.
— Я сам цим цікавився. — Старий редактор поквапом ухопився за тему. — Я чув плітки, звісно, проте людина Морґана-молодшого, хильнувши на прийнятті, розповіла мені ще іншу історію. Може, ви її знаєте, пане Бенедикте? Свого часу, в дев’яностих роках минулого століття, доктор Тесла був головною принадою салонів Нью-Йорка, втішаючись приязню високих осіб, Теодора Рузвельта, Марка Твена, Редьярда Кіплінґа, нашого Іґнація Падеревського, Оґастеса Сен-Ґоденса й Джона М’юра.
— А, знаю, він мені розповідав.
— І зокрема Тесла зав’язав близьке знайомство з глибоко вкоріненим у тамтешньому high society подружжям Джонсонів, Робертом і Кетрін. Кетрін була вже тоді зрілою жінкою, мала двох дітей-підлітків. Ха, але ірландська кров не охолоне до самої смерти.
… Вони романсували роками, пане Бенедикте. Дивний то був роман, так само дивні коханець і коханка. Він тижнями міг не полишати своєї лабораторії, харчуючись тільки блискавками й фантастичними ідеями; він писав їй довго листи. Вона сватала його до жінок із товариства, часто підсовуючи інших заміжніх пань. Вона не надто крилася з цим від свого чоловіка; а сам доктор Тесла залишався з mister Джонсоном у сердечних стосунках.
Я сплюнув крізь зуби чорною слиною.
— Отож, Крістіна — дочка Тесли й тієї пані Джонсон?
— Ні, радше ні. Дружина Роберта Джонсона була вже занадто літня. За словами людини Морґана, тоді кружляла інша чутка: що це якийсь із тих романів, улаштованих Кетрін, закінчився народженням позашлюбної дитини, а Кетрін як sui generis «чорна хрещена мати», взяла її під свою опіку, даючи їй дім й освіту, коли тимчасом сербський геній кружляв світом від одного зоряного проекту до іншого.
— Але чому «Філіпов»?
— Ну, так Тесла називав Джонсонів. Він це запозичив бодай із якогось вірша про сербського національного героя. І згодом Кетрін уже завжди була для Тесли «пані Філіпов». Вони з цим, зрештою, не дуже ховалися, він так її називав у товаристві. Ви самі знаєте, що наш доктор не здатний на будь-які подібні інтриґи між людьми, його голову цілковито поглинає щось інше.