— Є! — вигукнув інженер Іртейм.
— Морозить?
— Зачекайте-но, я сáме вмістив тунґетит в електромаґнетне поле, зараз побачимо. Але крутиться гладко, і є світіння на обмотці!
«Я розумію, що для людей, уся фізична праця яких полягає у писанні, прикра й важка для розуміння думка, що краса навіть драм Шекспіра чи творів Платона не має жодного значення для жорстокої і сліпої матерії, і що, отже, було б бажано виявити якийсь таємничий взаємозв’язок між моральною, естетичною вартістю — і стихією. Доки, однак, єдиним таким зв’язком є послух, який здатна накинути силам природи людська рука, доти усі подолання марксизму пасуватимуть до тієї самої колекції, у якій представлено твори алхіміків й астрологів».
— Oh, Mijn God, Ijs, Ijs! — співав голландець, крутячи кострубатим крижлізним бубном. Біла паморозь наростала у нього на долоні, а смоляний потьміт стрибав по абрисі присадкуватого силуету чорнофізика.
«Єдиною послідовною спробою подолання марксизму є магія».
Наче мене самого зимна блискавка в мозок і хребет стрелила, — я підхопився, розсипавши редакторські папери, половина з яких полетіли за вікно. Крига! Я сам Іртеймові так сказав: Відлига нічого не змінює, технологія — це технологія. Людина потребує Криги, людина творить Кригу! Людина творить Кригу! Людина творить Історію!
Отож, ми власне знаємо про прямий вплив ідей на світ! Отож, власне в цьому полягає зв’язок стихії з моральною, естетичною вартістю, як і з будь-якою іншою: чорна фізика!
— Може, ви хочете, пане Бенедикте?
— Ні, я не потребую, — видихнув я. — Тільки не перебирайте з цим через край. І краще не виходьте з покою. Я мушу вийти.
— А як питатимуть про журналіста?
— Що ж? Скажіть правду.
Порфірій Поченґло, сидячи за столом посеред сонячного дзеркала даху, вечеряв у товаристві бородатого священика; монгол-цирульник водночас доглядав під столом зламану ногу Першого Міністра, втираючи в неї свіжі мазі, перев’язуючи її свіжими бинтами. Я почекав на сходах, аж підуть обидва, цирульник і священик. Сонце тимчасом цілком сховало свою важку голову, тільки його помаранчево-пурпурово-золота грива залишилася у небі, розчесана на половину обрію. Цілковито завмер рух повітря, і мошкá шаліла, кусаючи все живе й тепле. Слуги-китайці розставили навколо столу Поченґла шість курильниць, які рясно вивергали дим проти комарів. Однак скажена сибірська мошка здатна й вогонь погасити, засипаючи його комашиним попелом.
— Я почуваюся наче на аудієнції у Шульца-Зимового.
— Сідайте. Голодні?
Він мав тепле молоко й вишневий джем, і в міру м’який хліб, а також кілька чаш, повних різних китайских овочевих ласощів.
— Кава?
— Прошу. — Він підсунув банку.
— Не пригадую, коли я востаннє каву… ммм…
— Саме так, ви мені не розповіли. То де ж ви були всі ці роки?
— На Шляхах Мамутів.
— Ви шукали фатера?
Я втягнув у ніздрі гострі, цинамонові пахощі.
— Ммм, я знайшов, знайшов його. На Шляхах Мамутів, пане Порфірію, у Підземному Світі.
Він не змінив виразу обличчя.
— І що з фатером?
— Відлига.
— О, так. Ви казали, що він мертвий. Мені дуже прикро.
Я підніс погляд.
— Нам нема про що говорити, якщо ви вважаєте мене божевільним.
Він розсміявся. Скресло.
— Добре, добре, пане Бенедикте, як за старих часів! Ви вже наїжачилися!
— Або, якщо ви не вірите в мою правду. — Я допив решту з філіжанки, відставив фаянс, склав симетрично на стільниці порожні долоні. Я дивився просто на Поченґла, траєкторії поглядів були немов накреслені équerre циркулем. — Чи я кажу правду? Пане Порфірію! Ваше слово. Чи я правда?
Червоне світло грузло в густому диму, час повз украй поволі. Я чекав. Око — його очі.
— Давай, — прохрипів він.
— Ми засновуємо компанію крижлізного промислу. Ґерославський, Поченґло, мабуть, і третя особа з фінансових причин; про це незабаром.
— Немає крижлізного промислу.
— Тож коли ми її заснуємо, вона стане монополією.
— Немає крижлізного промислу, немає лютих, немає студниць, нема як проморожувати руду. Все скінчилося.
— Я починаю. Я маю технологію виробництва крижліза, потрібен тільки тунґетит й електроенерґія. — Я ударив відкритою рукою у стільницю. — Пане Порфірію! Чия правда?
Він бавився чорними окулярами.
— Так.
— Ми засновуємо компанію.
— Чому я? Ви могли б піти з цим до когось іншого.
— Ви маєте своїх людей, маєте військові сили й тунґетитові землі під владою. Бо це перша річ: ви негайно мусите відправити державницьке військо, щоби воно зайняло й забезпечило територію за Останньою Ізотермою. Настала Відлига, проте тунґетит не розтанув і не зник чудесним чином із поверхні Землі; щонайбільше, він трохи осів у болоті. Ви пам’ятаєте оцінки геологів Сибирьхожета? Дев’яносто відсотків тунґетиту залишалися недоступними для людей. Але тепер уже немає Останньої Ізотерми, немає Зими! А якщо секрет моєї технології вийде наяву, то власне обсяг запасів тунґетиту вирішуватиме усе. Пошліть війська, виставте кордон, куля в чоло за контрабанду.