Він одяг смолянисті скельця.
— Ви там були.
— Я блукав від Кєжми.
— І що ви бачили?
— Гори тунґетиту, пане Порфірію, гори тунґетиту.
Гори тунґетиту, краєвиди, переорані чорними льодовиками, розтрощені зоряною мотикою, природу, цілковито знищену нелюдським морозом, стяту в крижаний кристал, а потім із того кристалу перетворену на порошок сірого снігу, на пісок, дрібніший, ніж звичайний, що в самому центрі бывшего Краю Лютих залишився на абсолютно пласкій рівнині, очищеній від життя, — тільки ці гігантські каменюки, дедалі щільніше розкидані, дивними, фантастичними формами до неба тягнучись… Візьміть у жменю той пісок, дмухніть крізь пальці, — залишаться тунґетитові дрібки. По тунґетиті топчешся, у тіні тунґетиту спиш, тунґетитом дихаєш, Сонце сходить і заходить у гало, розіп’ятому на тунґетиті… Під час бурі чорнильні блискавки скачуть навколо між масивами Чорного Лабіринту, й Мороз жене хвилею, наче скляна стіна… Тоді, там — можна торкнутися, посмакувати, проковтнути Істину…
Я видихнув повітря.
— І бачив я між ними інших мандрівників, — продовжив я, — може, вони тільки з цікавости туди заблукали, а може, то вже були розвідники — Японської імперії? Гаррімана? Того другого генерала з Кавказу, який зламав присягу на вірність Романовим? Той, хто заволодіє цими землями, посяде найбільше багатство світу. Цей політичний хаос не триватиме вічно. Слід скористатися нагодою, поки є час.
— Та-ак… — Поченґло хитнув головою уліво, управо; пурпурова маґма переливалася йому на окулярах. — Ви, очевидно, зовсім не розумієте, до чого мене запрошуєте. Я б сам себе повісив на дереві за таку зраду ідей, за які загинули під моїм командуванням сотні хороших людей. Щоб я тепер тут збагатився! Це такою людиною ви мене вважаєте? — Він нахилився над столом, наскільки рівно випростана нога йому дозволяла. — Такою людиною?
Я намазував овочевою пастою товстий бутерброд.
— Ні. Ви щирий державник, і для вас я маю в цьому інтересі Державу. — Я сьорбнув кави іще. — Для вас, для вас я маю Історію.
— Знову та сама байка! Після Криги…
— Байдуже, що Історія розтала! Байдуже, що розтала Крига! Тссс! — я підняв ніж для масла під дим і криваве світло, — я говорю! Байдуже, що Відлига! Це й так була стихія, Крига, пане Порфірію, вона упала на нас, як допуст Божий: ми його не розуміли й не змогли обернути на нашу користь. Яку підставу в практичних методах мали усі ці міркування з приводу управління людини Історією? Лише мартинівське марновірство про Батька Мороза! Навіть крижлізо ми добували методами мисливців і кочівників, як здобич, викрадену під час нападу в маґічної потвори.
— Ви маєте технологію.
— Я маю технологію, но не в этом дело. Крижлізо ми продамо, чи не продамо, заробимо на ньому багатство, чи не заробимо, — значит, заробимо, заробимо, але це дрібниця, не в цьому провідна ідея, не тому ви увійдете в цю спілку. — Я стріскав бутерброд, відкраяв наступну скибочку. — Мгм. Бо я не кажу лише про чергову крижлізну компанію. Я кажу про перше Товариство Промислу Історії. Я кажу про виробництво Держав і спекуляцію курсами Добра й Зла. Я вам обчислю і заморожу Соединённые Штаты Сибири, перед якими вклякнуть усі імперії світу.
… Байдуже, що Історія розмерзлася. Байдуже, що розтала Крига. Якщо ми маємо тунґетит і знаємо механізми чорної фізики, — подумайте самі. — Я облизав пальці від солодкого варення. — По-перше, кажу вам, ми зберемо ввесь тунґетит, який залишився. Але не для того, щоби кинути його на ринок, обміняти на швидкі гроші. Авжеж, дещицю його ми віддамо на потреби технологій виготовлення крижліза. Але передусім… Подумайте: Нікола Тесла б’є своїм Молотом у руйнівному резонансі тьмідини, й таким чином розбив Кригу, розбив окови Історії. Але ми матимемо в тисячу, мільйон, мільярд разів більше тунґетиту! Ми матимемо все, що потрібно: тунґетит, енерґію і знання, тобто мапи Шляхів Мамутів і мене, котрий ними у тілі ходив, а також Байкал, який є сьогодні справжнім акумулятором тунґетиту, — а я знаю також його устя через Шляхи. Пане Порфірію! Від чого почалася Крига? Від чого замерзла Історія? — Я ударив кулаком по столу, знову якийсь посуд упав і покотився у прірву: жоден із нас не відвів погляду. — Від удару! Завдяки переміні в тунґетитовій масі кінетичної і теплової енерґій на теслектрику, під дією якої геологічними хвилями розійшлася із Сибіру на всю земну кулю двовалентна логіка і той її біблійний лад, який заморожує ентропію аж до Криги. Тож усі закони матерії, просяклої тьмідиною, стали ближчими законам ідей, у тому числі закони, які керують людиною, у тому числі Історія. Але це не було жодним божественним дивом: візьміть-но тунґетитовий каратний молоточок, ударте, — й також відчуєте Мороз. Чого іще треба? Відповідно значної тунґетитової маси, енерґії, щоби пропустити її через чисту тьмідину, й наукових знань, як усе це зробити. А потім, коли ми вже матимемо розставлену на Шляхах Мамутів цілу систему тих Архімолотів, вистачить обчислити належну послідовність ударів: тут більше Криги, там менше, тут послабити Історію, там притримати… Петербурґ — Москва — Київ — Крим — Відлига до Дніпра — Японія — Весна Народів — Росія під Кригою. Історія рухатиметься згідно з найзимнішою механікою ідей, від Істини до Істини.