— А обчислить це все — хто? Ви?
— Хіба я не казав, що я — Математик Історії? — Я витер уста хусткою. — Соединённые Штаты Сибири будуть найпотужнішою, найзаможнішою, найспокійнішою державою на Землі.
— Ви не мусите мені аж так…
— Ви не розумієте. Це не просто політична обіцянка, порожні хвастощі. Вони переможуть, позаяк не можуть не перемогти. Така буде і с т о р и ч н а н е о б х і д н і с т ь. Хто подолає закон природи? Хто зможе протистояти силі тяжіння? Однаково марно можна було б бунтуватися проти тиранії закону Піфаґора або єдиновладдя алґебри.
Поченґло блиснув своєю цигарницею, я подякував, запалив.
— А ви пильнуватимете курс Криги. — Порфірій ритмічно стукав цигарницею об стільницю. — Ви будете накреслювати Історію світу.
Я дмухнув, дим навпроти диму. Сонце зайшло, кров залила Сибір, згасли на крижлізному даху Кривої Вежі симфонії світла, ми сиділи у дедалі густіших сутінках.
— Je suis le Mathématicien de l’Histoire, — повторив я.
Він також запалив. Чи бачив він іще крізь чорні окуляри? Чомусь він не схотів їх зняти.
— Аполітея, — буркнув він.
— Мгм?
— Ви вже тоді це планували?
— Як же я міг це запланувати?
— Не знаю. З Теслою? — Він стукав цигарницею дедалі хуткіше. — Якби він спершу цю Кригу не розбив, ніхто не зміг би дістатися до отого тунґетиту.
— Це ви фахівець великих змов, а не я.
— Та-ак, ви просто обчислюєте Історію світу, — кинув він із усмішкою і глибоко затягнувся. — Могутність Держави ціною відмови від Держави.
— Але ж ви не Пілсудський, ви прагнете до щастя людей тисяч народів. Що таке Держава? — неоковирне знаряддя Історії, рано чи пізно людина й так би від неї відмовилася.
— Я думаю. — Тук, тук, тук, тук. — Ви хочете керувати цією спілкою, чи не так?
— П’ятдесят відсотків плюс один голос. Зате ви будете прем’єр-міністром, президентом, ким вам…
— Якщо ви так обчислите. — Тук, тук, тук, тук. — Я даю землю й людей для захоплення тунґетиту. Ви даєте знання, визнаю, що це ключова річ. Якщо…
— Яке ваше фінансове становище?
— Моє? Чи моєї Держави?
Я змахнув цигаркою уздовж лінії розтрощених Веж.
— Ми повернулися тут до натурального обміну, рубль упав, немає жодної економіки, жодного торговельного руху, що виходив би за межі Злучених Держав Сибіру. Ми потребуємо якогось підсилення у стабільній валюті. Коли вже почнеться виробництво крижліза, ми зможемо профінансувати спорудження мережі Архімолотів з прибутків, але щоб узагалі зрушитися з місця, ми потребуємо зовнішнього капіталу. Час, пане Порфірію, має велике значення. Давайте подивимося правді в очі: якщо я того під Кригою Історії не встановлю, то, поринувши в стихію Літа, ви ніяк не захистите своїх Злучених Держав від Російської імперії і Японії. Яку ви армію виставите проти армій Хірохіто? Латані полки виснажених голодом бродяг? Я мушу нас заморозити, перш ніж старі великі держави вчепляться нам у горло. Слід якомога хуткіше стягувати машини, матеріали, вмілих інженерів. Капітал потрібен негайно.
— Тож на початок кинемо трохи чистого тунґетиту на американський ринок.
— Ні, ні, ні! Цього не вільно робити! Ви мусите дивитися на десять, двадцять кроків уперед. Адже, як тільки я запущу мою Кригу, в столицях інших великих держав втямлять, що діється, і вживуть засобів протидії.